846 він ще адвокатським кандидатом у Стрию. Скоро по тім осів він на постійно в Станиславові, де й отворив адвокатську канцелярію. У віденському парля- менті був заступником голови Українського Парляментарного Клюбу. В часі свого послування виголосив у військовій комісії славну обструкційну про- мову, що трівала 13 годин і 8 мінут. Тоді то появилося наслідком обструкції українських послів відоме т. зв. підручне цісарське письмо, в якому місти- длось приречення заснувати український університет у Львові. У 1911 р, По- жійного вибрано вдруге послом до австрійського парляменту. Посольський мандат мав він уже аж до розвалу Австрії. За часів української державности був він спершу комісарем (старостою) «станиславівського повіту, але по двох місяцях зложив цю гідність і працював в Українській Національній Раді, як один з її віцепрезидентів і як голова земельної комісії. Брав він також участь у святі Зеєдинення України дня 22. січня 1919 р. в Київі. По наших трагічних невдачах працював у Станиславові, де вів адво- жкатську канцелярію, був заступником голови української Міжпартійної ІРади, за чолі якої стояв пок. д-р Волод. Бачинський, а попри те працював У Горо- ожанському Комітеті, в якім був між іншим першим головою. За весь повоєн- зний час аж до смерти був, як це вже на вступі зазначено, головою україн- ської соціялістично-радикальної партії. Коли українські адвокати створили свою станову організацію, пок. Л. Бачинський, став віцепрезидентом Союзу Українських Адвокатів, а крім того і делєгатом цього Т-ва на станиславів- ську округу, При виборах до Варшавського сойму в 1928 р. став послом зі станисла- вівської виборчої округи, а потім головою радикального посольського клюбу в соймі. Покійний виступав успішно, як оборонець у низці політ, процесів проти українських діячів (процес пк. Яєчника, о. д-ра Юрика). Помер наслідком важкої й затяжної недуги, що підточувала його організм, на далекій чужині, жуди виїхав для лікування,. В Покійному втратила українська суспільність -«видатного громадянина, а радикальна партія свого довголітнього провід- зника. В. ЙИ. П. Оо. ІВАН БвОЛОСЯНСЬКИЙ. У Сокалі помер дня 19. квітня 1930 р. тамощній парох, вислужений яво- трівський і сокальський декан, почесний крилошанин перемиської капітули о, Іван Волосянський у 70-тому році життя. Покійний належав до передових наших священиків старшого покоління та до енергійних громадських діячів. За часи свого душпастирства заснував він цілу низку читалень «"Просвітиє, «філію ,Просвіти" в Краківці, в якій був довгий час головою, а потім членом її виділу. Покійний все від наймолодших літ був щирим українським патріо- том і брав активну участь не тільки в культурно-освітньому, але й у полі- тичному житті нашого народу. Від молодости був народовцем, а від 1899 р. карним членом української національно-демократичної партії та членом її ЯЦиршого Народнього Комітету. Незвичайно велику політичну активність звиявив у літах 1905--1907, тобто в часі великої акції за введенням загального, тайного, рівного і безпосереднього виборчого права в виборах до австрій- ського парляменту. : Покійний займався свого часу етнографією та опублікував цінні статті з тієї ділянки у журналі ,Зоря". На них звернув увагу пок. І. Франко та зарахуваз їх до кращих з тієї ділянки. Як душпастир визначався великим ораторським, проповідницьким жистом. Коли був душпастирем у гірському селі Терлі, покликано його в 1896 році до ведення реколєкцій для духовних. В 1896 р. з нагоди 300-ліїгтя Бере- стейської Унії виголосив Покійний на католицькому зізді, зорганізованому пок, кард. Сембратовичем, знаменний реферат про українську пресу, попу- дярні видавництва та про ролю українського священика в освітній праці. Словом, Покійний був і зразковим душпастирем і передовим україн- «дським громадячином. В. И, П.