241:

д-Р ЯРОСЛАВ ОКУНЕВСЬКИЙ.

Дня 24. жовтня 1929 р. помер трагічно в Городенці д-р Ярослав Оку-
невський, один з найвидатніших наших громадян кінця минулого й початку
теперішнього, ХХ. віку. Покійний помер у 70-ому році життя. Більшу поло-
вину свого довгого віку провів поза рідною землею, в широкому світі, з чого
мав немалі користи, як далі довідаємося, наш нарід. Д-р Ярослав Окунев-
ський походив зі старої української священичої родини. По скінченні гім-
назії записався на медичний виділ віденського університету, де й отримав
дипльом лікаря. Як лікар вступив до австрійської маринарки (воєнної фльо-
ти) У Полі. В маринарці дослужився становища генерала-лікаря.

Як лікар маринарки подорожував у свому службовому характері по
всьому широкому світі. Будучи великим українським патріотом (за студент-
ських часів був між іншим головою славного тоді студентського Т-ва ,,Січ")
знайомив впливових, світових людей з українським народом та його мину-
лим. Отже вже з цього мала наша нація немалі користи. Але попри те 'пок.
Ярослав Окуневський, цей направду -- як у нас кажуть -- світовий чо-
ловік, що оглянув усі краї, держави та океани, не засклеплював своїх вра-
жінь зі світу, своїх переживань і помічень у собі, не ховав їх виключно для
себе, але щиро ділився ними з українським громадянством. Цеж він був пер-
ший у нашій літературі, що почав писати про далеку чужину на підставі
того, що сам бачив, відчув та пережив. Перед війною появилися в двох то-
мах його славні ,,Листи з чужини", що робили на наших земляків, точніше
на наших батьків і дідів великанське вражіння. Ці ,Листи з чужини" пок.
д-ра Окуневського були для неодного нашого інтелігента просто відкриттям
далеких світових горизонтів, яких він досі не знав. А й наші молодші поко-
ління дуже і дуже багато скористалиб і навчилисьби, колиб познайомилися
з тими прекрасно, високо-культурно написаними подорожними вражіннями.
Це дуже велика користь, яку мав наш нарід з того, що пок. д р Ярослав
Окуневський був світовим чоловіком, що прожив більшу частину свого віку
поза Батьківщиною.

Але попри те відгукувався Покійний і на всі злободневні справи на-
шого життя. Він все підтримував живий контакт з українською національ-
ною пресою, містив у ній статті на актуальні теми, словом, хоч був і здалека
від рідного краю, то все живо інтересувався українським життям та старався:
збогатити його своїм досвідом і своїми поміченнями, зібраними серед інших,
культурніших від нас, народів. У часі наших визвольних змагань був керма-
ничем і творцем української санітарної місії у Відні і на тому становищі від-
дав Українській Галицькій Армії неоцінені прислуги.

По війні вернув до рідного краю та осів у Городенці, де займався лі-
карською практикою, при чім був незвичайно вразливий на всі прояви на-
шого національного життя. Там у Городенці і заскочила його для всіх не-
сподівана трагічна смерть. Земля нехай буде пером для того рідкого в нас,
а при тім великого та небуденного громадянина-патріота. В. Й. П.

МИХАЙЛО ЧЕРКАВСЬКИЙ.

У львівському загальному шпиталі помер дня 6. листопада 1929 р. ве-
ликий український національний діяч Волинщини -- Михайло Черкавський. По-
кійний уродився 7. листопада 1879 р. на Волині. Помер у силі віку наслідком:
затроєння організму правдоподібно якоюсь купною рибою. Організм Покій- -
ного боровся зі смертю довго, але вкінці не встоявся на полі нерівної 600-
ротьби і погас. Вістка про передчасну смерть Михайла Черкавського викли-
кала пригнітаюче вражіння на весь український національний табор під
Польщею, зокрема покрила жалібним серпанком усю Волинь, де Покійний
розвивав свою богатосторонну діяльність.

Ще перед великою війною належав Михайло Черкавський до найсві-
доміших українських громадян і до найактивніших національних діячів під
царською Росією. Будучи учителем середніх шкіл (як у нас кажуть гімна-
зіяльним професором), виховав він цілу низку свідомих українських діячів
споміж середньошкільної молоді, яку вчив. У часи великої революції був
одним з перших організаторів українського національно-визвольного руху
на Волині, а попри те відгравав дуже поважну ролю в тодішному центрі

 

пвдс й