а3А. мирне полагоджування спорів, безпеку (взаємну поміч на випадок нападуу і роззброєння. Тому. женевський протокол передбачував загальну роззброє- неву конференцію. Але з приходом до влади в Англії уряду консерватистів, цей протокол" провалився, а потім уже важко було його воскресити. В грудні 1925 р. Рада.Ліги Націй покликала до життя т. зв, Підготовчу Ко- місію до Конференції Роззброєння, куди запрошено теж три держави; які до Ліги. Націй не належали: Америку, Рад. Союз і Німеччину; крім них нале- жали туди члени Ради Ліги Націй і такі менші держави: Польща, Румунія, Юргославія, Голяндія, Фінляндія і Болгарія; в 1928 р. покликано туди теж Туреччину. Сьогодні належить туди разом 29 держав. Уперше комісія: зібра- лася в 1926 році. В 1927 році у цій комісії дійшло до гострих суперечок по- між представником Англії льордом Сесілем і Франції - Поль Бонкуром. В томуж 1927 році америк. президент Кулідж запропонував 5-ти великим дер- жавам перевести наради над роззброєнням,ал е Франція й Італія згори відмо- вилися, а конференція ,Грьох" -- Америки, Англії і Японії -- скінчилася невдачею і лише загострила англьо-американські взаємини. До часу льон- донської конференції, себто протягом трьох літ Підготовча комісія перевела 6 сесій нарад, а зібраний за той час матеріял передала льондонській конфе- ренції. Мізерний вислід цієї останньої доказав наглядно, що справа роззбро- єння посунулася від 1919 року не наперед а хіба лише -- назад, -- бо старі й нові европейські держави, які після закінчення війни мали сухопутні армії та воєнні фльоти надщерблені, зруйновані або їх:зовсім не мали (нпр. Поль- ща і Чехословаччина) -- сьогодні встигли відбудувати й розбудувати старі та створити нові армії і воєнні фльоти ів цьому поході зброєння ніхто й не думає зупинятися... З кращим успіхом радила т. зв. ПШ. Гаська конференція, яка була про- довженням першої конференції із 1929 року, на якій прийнято т. зв. плян Юнга про ,цілковите й остаточне" полагодження справи воєнних відшко- дувань. Друга гаська конференція трівала від 3. до 20. січня та займалася воєнними заплатами Німеччини й інших держав. Так ось з одного боку Ні- меччина змагалася з претензіями західних ,союзників" (Вел. Антанта), з дру- гого,боку стояли Чехословаччина, Югославія і Румунія проти Австрії, Бол- гаріїі Угорщини. Засадничі підстави пляну Юнга, ухвалені на Ї. конферен- ції у Газі, залишили ще до полагодження цілу силу технічних подро- биць і, другорядних суперечок та претензій і над ними саме радили оце вдруге у Газі. Скінчилося повним порозумінням. Воєнні довги ,,ско- мерціялізовано", себто надано їм характеру звичайного торговельного зобо- вязання і тому забрано їм вістря політичної гостроти. Єдиною політичною точкою в остаточному тексті умови залишилася постанова, що коли Міжна- родній Трибунал у Газі ствердить, що німецький уряд хоче опрокинути плян Юнга, то ,держава або держави -- вірителі відзискують повну свободу ді- лання". Тією постановою залишено Франції фірточку для евент..якихсь но- вих. протинімецьких репресій військовою силою; Англія і Бельгія заявили, що в жадному випадку більше своїх військ до Надренії не вишлють. Го- ловні користи, які Німеччина добула у пляні Юнга -- крім зниження суми її довгу та влекшення його сплати -- ще й такі: скасовано всі органи фінан- сової контролі над Німеччиною, (як головний агент від справи ,репарацій", ріжні чужинецькі комісарі у Берліні й Репараційна Комісія), приспішено тер- мін евакуації Надренії та передано справу технічного полагодження розра- хунків з Німеччиною аполітичній установі -- Міжнародньому Репараційному Банкові. (Статут Міжн. Репар. Банку затверджено в Римі 27. П.). Рішено теж, що плян Юнга війде в життя ,заднім терміном", а саме.від дня 1. ве- ресня 1929. р. Ми вже згадували в огляді за мин. рік, що вже постанови 1-ої. гаської конференції довели до голосних політичних відгуків в Німеччині і Франції. Плян Юнга накладав на нім. уряд обовязок перевести в Німеччині відпо- відно приноровлений фінансовий плян. Саме на грунті того пляну й прихо- дило до завзятих спорів, які не припинилися і після невдачі гугенбергів- ського плєбісциту (гл. огляд за 1929 рік). Боротьба поміж соц. урядом Міл- лера та більш націоналістично настроєним директором нім. держ. банку Шахтом скінчилася димісією цього останнього (7. ІПШ.) і його наслідником став б.. канцялєр Лютер. 12. Ш. райхстаг (нім. парлямент) остаточно ратифі- кував постанови обох гаських конференцій (одночасно й т. зв. ліквідаційну р