( уважили, що вони покищо несвстрявають до тої історії з огляду на безпо-.

середні ммоск.-китайські переговори, які саме розпочалися. Ці переговори
довели до підпнисання 3. ХІЇ. 1929 в Нікольську тимчас., а 929. ХіІЇ. остаточної
оумови, на основі якої привернено на манджурській залізниці стан з перед
11. липня; лише зроблено персональні зміни серед урядовців-москалів, м. і. не
вернув більше гол. директор залізниці Ємшанов. Такнм робом той конфлікт

лскінчився на ділі-побідою Москви. Китай не дістав жадної реальної допомоги

-від великодержав, сигнатарів пакту Келльога та Ліги Націй, крім того в кон-
флікті за східно-китайську залізницю виявилося, що -- не вважаючи на про-
позицію Франції й Америки підійнятися посередництва поміж Китаєм і СРСР,
симпатії великодержав були більше по стороні СРСР, як Китаю, з огляду на
спільні імперіялістичні нахили забезпечувати собі ,екстра--праває на терені
Китаю. Наче з пімсти за таке становище великодержав і Ліги Націй та шу-
жаючи відплати за поразку з СРСР, китайська Центральна. Політична Рада
в Пекіні рішнла 27. ХІЇ. 1929 р. скасувати з днем 1. І. 1930 ,екстра-територі-
яльніє права чужинецьких держав і громадян у Китаю. Прийшло це тим лекше,
л.що всетаки чужинецькі держави вже поволі привикли до думки, що ці права
прийдеться втратити. Вказував на це нпр. торговельний договір між Китаєм
і Америкою (з 25. МІЇ. 1928). та Китаєм і Англією (20. ХІЇ. 1928): оба договори
признавали принцип повної автономії Китаю в ділянці митної політики. --
Повертаючи ще до московсько-більшовицьких справ, слід згадати про скан-
дал, який 3. Х. 1929 року вибух з радником рад. посольства у Парижі Бесі-
довським: в той день прийшли до нього до посольства висланники москов-
ського ГПУ (давньої че-ка), щоби його арештувати. Він утік крізь вікно й від-
дав себе під опіку француської поліції, зірвав з більшовиками та став оголо-
щшувати у париській пресі сензаційні ревеляції про діяльність рад. уряду й ШІ.
Інтернаціоналу.

Важлива подія сталася на полудні Европи: Поміж Італією та Апостоль-
ською Столицею підписано в Римі 11. ІЇ. 1929. року, в лятеранській палаті, до-
товір, званий ,лятеранською умовою", в якому -- як сказано у вступі до до-
жовору -- »остаточно і невідклично" полагоджено ,римську проблємує,
істнуючу від 1870 року, себто від часу анексії Риму до королівства Італії за
династії Сабавдської родини. Як відомо, римські папи тої анексії не призна-
«вали і тому, на знак протесту, від 1870 року не виходили з ватиканської па-
лати, полученої безпосередньо з церквою св. Петра, проходжуючися едино
що чудовому ватиканському саді. Основою теперішнього договору було при-
звнання приналежности Риму до Італії під пануванням сабавдської династії,
з другого боду -- відновленння світської державности Апостольської Сто-
-лиці. До ,Лятелянських умов" належав, крім політичного договору, також
конкордат (умова про права катол. Церкви в Італії) і фінансова конвенція.
Нова папська держава отримала назву ,Чітта дель Ватікано" (Місто Ватикан).
Важніші статті договору такі: ст. І. признавала католицьку релігію єдиною
державною релігією в Ігалії; ст. ІЇ. стверджувала суверенність Святої Сто-
-лиці; ст. Ш. визначувала границі суверенного ,Міста ІВатикану", з власними
звластями й правами та судом,. при.чому під владу Ватикану віддано й площу
о«св. Петра, з застереженням, що вона буде відчинена для публичного руху,
а порядку на ній буде. пильнувати італійська поліція; ст. МШ. зазначувала,
що за прилюдну образу на особу римського папи італійські закони будуть
карати, як за образу короля; ст. ХІЇ. давала Ватиканові право власної дипльо-
зматичної репрезентації, у світі (кажуть, що в тайному додатку до тої статті
Ватикан зобовязався лише не приступати до Ліги Націй і не висилати туди
свого окремого репрезентанта); ст. ХХІ. надавала кардиналам, що перебували
на території Риму, права й привілеї ,князів крови"; врешті в ст. ХХМІ,. Вати-
жан ,признає королівство Італії під династією Сабавдської рідні з Римом, як
столицаю італ. держави", з свого боку Італія признає над »Чіта дель Ваті-
жано" суверенність святого Отця, Таким робом усунено ненормальний стан,
«істнуючий від 1870. року, опертий лише на односторонній італійській заяві
жро недоторканість резиденції св. Отця (т. зв. гарантійннй закон з 13. У.
1871). Лятеранська умова була великою побідою уряду Муссолінія: признання
«Ватиканові світської ,суверенности" і права дипльоматичного. заступництва
:У.чужих державах зводилося на практиці до.того, що на будуче в кожній

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
  
   

 

п