218

ще казали. У відносини польсько-литовські внесло нове загострення прого-
лошення (25. М.) нової литовської конституції, в якій виразно сказано, що
столицею Литви є Вильно, а лише тимчасовим осідком центральних властей
е Ковно. Ця постанова викликала в польській пресі велике обурення.

Про більшовиків ми вже згадували: про репресії проти комуністів.
У Парижі, атентат на Лізавера у Варшаві, войовничу промову Бухаріна.
У внутрішніх відносинах в Рад. Союзі зазначився 1928 рік дальшим походоу:
терору. Він звернувся і проти тих, щодо яких можна було найменше споді-
ватися: проти чужинецьких ,спеців" (фаховців). 11. Ш. наступило масове
арештування німецьких інжинірів, працюючих у Донецькому вуглевому ба-
сейні, під закидом ведення ,ксонтрреволюційного" саботажу. Німецька амба-
сада в Москві заклала протест, і між Німеччиною і Рад. Союзом перерва-
лися на якийсь час торговельні переговори. Справа тих інжинірів немало:
заважила на прохолодженні нім.-рад. союзницьких зносин. Щоби злагіднити
погане вражіння у світі, яке робив внутрішній терор та втихомирити публичну
опінію закордону, щораз більше обурену методами комуністичної пропа-
танди -- 6. ІЇХ. 1928 р. Рад. Союз зголосив приступлення до пакту Келльога.

З подій ширшого значіння треба обовязково згадати про три міжна-
родні зїзди, на яких була порушена справа національних меншин. У днях
23.-28. МШ. відбувся у Берліні ХХУ. конгрес Міжпарляментарної Унії, в яко-
му вперше брали участь і українські посли. Виїхало їх аж 10 осіб на конгрес
під проводом голови Укр. Клюбу дра Дмитра Левицького. В дискусії над
рефератом бельгійського сенатора Лявштена про права й обовязки держав,
звабрав слово пос. Остап Луцький, який наприкінці довшої промови зажадав
признання українцям права самовизначення. Це було 28. МШ.

Безпосередньо після того у Женеві відкрився ІМ. Конгрес Національ-
дностей (29--31. МІП.). На ньому теж зявилися представники українців. Вони
до цього часу не належали до організації Конгресу, беручи в ньому участь.
лише в ролі обсерваторів, а то тому, що плятформа тієї організації, прино-
ровлена лише до розсіяних дрібних частин ріжних народів у чужонаціональ-
них державах, обіймала лише нац.-культурні справи. За збереження тієї
вузької плятформи дбали передовсім поляки (з Німеччини, Чечословаччині
Румунії, Естонії і Литви) які на терені конгресу вели постійно польську ве-
дикодержавну політику, підкреслюючи при тому все потребу повного як-
найльояльнішого звязку меншин з державами, до яких ті меншини належать.
Бачучи змагання до поширення ідеольогічної плятформи конгресу та числа
його членів у звязку з переговорами про приступлення ко конгресу україн-
ців, польські делєгати висунули на минулорічному конгресі справу прийняття
до Конгресу представників кількох тисяч німецьких Фризів, як окремої на-
діональної меншини. На те німці висунули справу кашубів. Тоді поляки ра-
во з нім. данцями й лужичанами виступили з обєднання, думаючи, що тим
робом розібють його. Але так не сталося. На конгрес в дні 29. МІШШ. 1928
прибули делєгати з 14-ти держав, репрезентанти разом 40 міліонів европей-
ських націон. меншин. Українці були: з Чехословаччини (Куртяк), Польщі
(пос. д-р Дмитро Левицький, пос. о. прал. Л. Куницькии і пос. Мілєна Руд-
ницька) та Румунії (д-р Лев Когут, пос. Кракалія і д-р Вол. Залозецький). На
першому засіданні з принципіяльною заявою виступив др. Дм. Левицький
(ГЛ. ло 496: 82 1928) Переповівши коротенько історію, як то укра-
іїнці опинилися у межах російського Рад. Союза, Польщі, Румунії й Чехо-
словаччини, промовець зазначив остаточні ціли українських нац. політики.
Колиж українці приступають тепер до обєднання з іншими національностями,
то роблять це з уваги на те, що хоч конгрес не займається правно-держав-
ними змаганнями недержавних народпз то й не стоїть їм на перепоні. Одно-
часно українці у ПОЛЬЩ], Румунії й частинно у Чехословаччині не мають теж
нац.-культурних прав, і тому бажають боронити їх спільно з іншими націо-
нальностями. Тому без огляду на вузькість плятформи конгресу, українці
приступають до нього, вповні зберігаючи непорушними свої принципіяльні
змагання. Цію деклярацію конгрес гриняв до відома, приймаючи таким робом
на таких засадах УКРЗІНЦ!В з Польщі. Др. Дмитро Левицький відразу отри-
мав місце в президії. Одною з умов приступлення українців до конгресу була
вміна назви організації на ,Хонгрес орґашзованих національностей".

Врешті на ІХ. сесії Ліги Націй, відкритій З. ІХ., голяндський міністр»
закордонних справ Блеклянд порушив недостаточність дотеперішньої проце»