лосів (292 проти 193), мотивуючи цю відмову браком довіря до тих, що
його вибирали, ліві польські партії (передовсім ППС) і Пілсудський почали
від себе щораз більше віддалятися. Цю віддаль поширив ще зізд в жовтні
міс. 1926 р. на замку князя Альбрехта Радзівілла в Несвіжу, на якому при-
йшло до зближення поміж марш. Пілсудським і польською великовласниць-
кою шляхтою. Коли при кінці 27. вересня 1996 р. соймова більшість пястів-
сько-ендецька висловила недовіря міністрам освіти Суйковському та внутр.
справ Млодзяновському (за їх буцімто прихильне відношення до ,меншос-
тей") і провід кабінету обняв сам марш. Пілсудський (2. жовтня 1996), то
в раді міністрів засіли також Александер Мейштович, як міністр справедли-
вости, і Кароль Нєзабітовський, як мін. зем. справ -- оба монархісти й пред-
ставники реакційно-консервативного табору. Тоді напруження між урядом
і лівицею ще дужче зросло; одночасно прочуняла від травневого удару
польська правиця (ендеція), доказом чого був зізд ендеції 4. ХІЇ. 1926 в По-
знані, на якому основано реакційно-фашистівську організацію »"Обуз Вель-
кей Польскіє з (Романом Дмовським, як ,головним обозниме на чолі. На по-
чатку 1927 року ситуація знову загострилася. А саме, 15. січня несподівано
арештовано 4-ох білоруських послів (Тарашкевич, Рак-Міхайловський, Мі-
тла і Волошин) з партії т. зв. »Білоруської Громади", а одночасно почалися
на Виленщині репресії також проти членів тієї партії, під закидом державної
зради (порозуміння і співпраця з більшовиками). Ця справа наробила вели-
чезного шуму, бо це був перший випадок у Польщі арештування посла без
попереднього домагання видачі його соймом і дозволу на це з боку сойму.
Справи арештування білоруських послів боронив у соймі (24. І.) сам міністр
Мейштович. Реакційна соймова більшість »Хієно-Пяста" рішила всіх арешто-
ваних послів видати. Але й між урядом та соймовою правицею не йшло до
зближення. Станули цьому на перешкоді два нові акти уряду, які правиціо
страшенне розярили: перший із них, це був новий пресовий декрет (10. У.
1927), який обмежував свободу писаного слова і бив по опозиційній пресі
взагалі та ендецькій спеціяльно, і голосна афера ген. Загурського, одного
з військових провідників правого табору. Цей останній був арештований за-
раз після травневого перевороту за зловживання у тому часі, коли був щше-
фом військового летунства, за погану поведінку з жовнірами і т. д. Однак
здається, що слідство таки конкретних доказів вини не найшло, бо після
більше року вязниці у Вільні його перевезено під ескортою до Варшави, де
мали його звільнити. Тимчасом, після того, як його бачили люди на голов-
ному залізничому двірці -- загинув по ньому всякий слід. Це було 6. серпня
1927 р. і так по нині невідомо, що з ген. Загурським сталося. Відносини по-
між урядом і соймом знову загострилися, коли 19. ЇХ. сойм величезною біль-
шістю голосів ухилив новий пресовий декрет, однак уряд не прийняв цієї
ухвали до відома, не оголосив її у ,Дневнику Законів" та декрету не ска-
сував. Колиж одночасно соціяльна політика уряду відбігала далеко від ба-
жань і вимог лівиці (страйк у Лодзі, 8--15. березня), ситуація зовсім заплу-
талась. У вересні ц. м. почався отвертий розлім поміж »пепесами", які вва-
жали можливим співпрацювати з урядом марш. Пілсудського, та опозиційною
більшістю ППС. Виступив з партії чільний член ППС Тадей Голувко, ставши
нач. східного відділу в міністерстві закорд. справ; виключено мін. публ. ро-
біт, голову соціялістичного ,люблинського уряду" з 1918 року, Єнджея Мо-
рачевського. Мимо того уряд сойму не розвязував, дозволяючи йому дожити
свого максимального віку, себто до самого кінця 5-тилітньої каденції. 3. Х.
розписано нові вибори (на 4. Ш. 1928 до сойму і 11. Ш. до сенату). 13. ХІІ.
генеральним виборчим комісаром іменовано віцеміністра справедливости Ца-
ра, хоча - всупереч приписам виборчої ординації -- він не був ні одним
із трьох кандидатів, запропонованих Найвищим Судом. -- В ділянці закор-
донної політики Польщі продовжувався конфлікт з Литвою (справа Вильна).
Здавалося, що остаточно вирішить цю справу 48. сесія Ради Ліги Націй, яка
зібралася 5. грудня 1927 (до 12-го). Поїхав туди особисто марш. Пілсудський
(9. ХІ.), який хотів -- як потім сам заявив -- вияснити, чи поміж Литвою
і Польщею є стан війни чи мира. Це питання завдав Уу Женеві Вальдемара-
сові і почув, що війни нема. Однак і мир не настав, бо консулярно -- ані ди-
пльоматичних ані господарських нормальних взаємин з Литвою так і до нині
не навязано. Не повелися теж у тому році торговельні переговори з Німеч-
чиною. Деякою поразкою для Польщі було порозуміння, до якого дійшло