208

спокійної Альбанії і викликати збройну інтервенцію Італії. Коли не зважаючи
на крик югослав. преси й офіціяльні протести югосл. уряду повищий договір»
всетаки був обома сторонами ратифікований (25. І.), в Югославії закипіло,
а ворожі до Альбанії і Італії настрої набрали таких агресивних форм у пресї
й на публичних демонстраціях, що 18. ІШ. Італія повідомила офіц. нотою ве-
ликі держави про воєнні приготування Югославії. Югослав. уряд спростував:
ці твердження, а проте в червні місяці зірвав дипльоматичні зносини з Аль-
банією. Затрівожені великодержави інтервеніювали в цьому спорі і з трудом
довели до його ліквідації (кінець червня). Однак альб.-італ. договір остався
в силі. Мало того, в міжчасі (5. ІМ.), Італія заключила ще договір приязни:
з Угорщиною, а цей новий акт теж саме шахував Югославію. Тоді то, при
нагоді югосл.-італійського конфлікту виявився теж -- хоч і не в жадних офі-
ціяльних актах -- зростаючий антагонізм поміж Францією й Італією. Було
очевидно, що за Югославією стоїть Франція, а за Альбанією Італія, що пер-
ша з них (Франція) через приязнь з Югославією, Чехословаччиною і Руму-
нією пильнує своїх впливів у середущій Европі і над Дунаєм, а друга (іта-
лія) через Альбанію пре на Балкан. Але франко-італійський антагонізм має
свої джерела ще й деінде: на західних берегах Середземного моря, в Тунісі
й Ффоанцуській Рівєрі, куди зазіхає Італія. Тому слушно світова преса пере-
водить порівнання поміж нинішніми відносинами й передвоєнними: замісць
сербсько-босняцького вогнища конфліктів істнує югословянсько-альбанський,
а ролю суперницьких балканських ,опікунів" грають нині -- замісць австр.
монархії і Росії -- Франція та Італія. Цей тихий конфлікт має величезниїї
вплив на творення нової европейської конфігурації - на творення нових
европейських міждержавних союзів і бльоків. На цьому зискує у першій мірі
- Німеччина -- яку старається приєднати собі і Франція і Італія...

Щоби доповнити події в Югославії, треба згадати, що в 1927 р., У звяз-

ку з закордонними конфліктами і внутрішньою політ. ситуацією (напру,мнг

відносини між сербами та хорватами й словінцями) тричі змінявся кабінет
міністрів. 11. ІЇХ. відбулися вибори, які вправді дали урядові (сербським ра-
дикалам) більшість (189 мандатів), але й дали поважну скількість мандатів
опозиції (112). Але внутрішні спори відійшли на задній пллн, бо ось в жовтні

вибух новий гострий конфлжт на західній границі Югославії: це болгарські

комітаджі напали на поспішний потяг, що йшов з Білгороду до. Сальонік.
Ще не пролунали дипльоматичні ноти в цій справі, як тіж македонські комі-
таджі вбили в самому серці Югославії, у Білгороді, сербського ген. Кова-
чевіча. В наслідку зачинено зовсім югославянсько-болгарську границю, а спра-
вою знову мусіли занятися західні держави.

З інших балканських держав треба згадати Румунію, в якій в червні
димісіонував уряд ген. Авереску й прийшов уряд кн. Стірбея. Але в томуж.
місяці і Стірбей уступив і до влади знову прийшов вожд рум. ,лібералів"
Ян Братіяну. Цей останній 8. МІЇ. перевів нові парляментарні ,румуньскі" ви-
бори, які -- очевидно -- дали ,побіду" лібералам. Ця побіда пригодилася
тому, що 20. МІЇ. помер король Фердинанд і виринула справа наслідства пре-
столу. Братіяну, який грав велику ролю при усуненні князя Карла, перевів
мерщій присягу вірности регенційної ради 8-літньому Михайлові І. Але й сау:
Братіяну перенісся в томуж році (24. ХІ.) до вічности.

( 8З інших малих держав треба згадати про Австрію, яка стала ареною»

сутичок поміж двома військовими організаціями -- христіянсько-суспільною»

«реакційною) ,Гаймверою" і соціялістичним ,Шуцбундом". Трапилося, що
члени ,Жаймвери" забили 3-ох членів ,Шуцбунду", а суд у Відні увільнив
винуватців. Обурені робітники Відня уладили великі вуличні демонстрації,
які мало не перетворилися у революцію. Юрба вдерлася до палати мікістер-

ства справедливости, здемолювала уладження і знищила акти, після чого

спалила саму палату. Здемольовано редакції правих газет. Прийшло до крі
вавих сутичок з поліцією. На слідуючий день проголошено генеральний

страйк. З трудом удалося втихомирити пристрасти, переконавшися, що сліл;

урегулювати справу згаданих військових орґ(.нідацій які почали захитувати
авторитетом влади в молодій австрійській республиці.

У Польщі відносини замісць -- після упадку уряду Вітоса і травневого"

перевороту -- прояснюватися, щораз більше затемкювалися і заплутувалися.
Після того, як марш. Пілсудський не прийняв вибору на президента респуб-

лики (31. М. 1926 р.), доконаного голосами лівиці при значній більшості го-

Нн нння