вилося, що треба ще побороти нові труднощі, висунені збоку держав, для
яких приступлення Німеччини до Ліги Націй було річю щонайменше -- не-
бажаною. До цих держав належали передовсім держави Малої Антанти (Че-
хословаччина, Югославія і Румунія) та Польща, себто держави, які всю своюх»
закордонну політику спірали на ненарушности постанов версайського дого-
вору і створеного ним положення. Річ ясна, що з приступленням Німеччини
до Ліги Націй яскраво змінялася ціла політична констеляція в Европі: 1. сама
інституція Ліги Націй тратила характер француської чи хай навіть антант-
ської експозитури, а ставала ареною дипльоматичних сходин, на яких Німеч-
чина ставала цілком рівнорядним чинником з державами антанти; 2. прий-
няття Німеччини як рівнорядного великодержавницького партнера до цен-
тральної міждержавної політичної організації, як Ліга Націй, надавало Ні-
меччині великого престіжу, повертало їй її моральне передвоєнне значіння
у світі, - а може навіть і в більшому степені, бо доказувало, що вартість.
співпраці Німеччини у міжнародньому житті є така велика, а творча сила,
нім. народу така незломна, що супроти тих правд навіть такий розгром, яким
став для Німеччини версайський мировий договір, не може встоятися; 3. при-
ступлення Німеччини до Ліги Н. було получене з безпосередніми уступками
для неї коштом версайських постанов, з запевненням їй згори деяких поваж-
них привілеїв на терені Ліги і з перспективою здобування щораз більших.
уступок на будуче: це останнє саме й найбільше лякало ті держави, для яких.
збереження цілости версайських постанов було питанням життєвої самоохо-
рони, та які знали, що навпаки всі зусилля німців ідуть і йтимуть по лінії по-
трясення і надщерблювання версайського договору, аж поки не порушать.
німці підстав версайського договору, себто -- справи післявоєнних держав-
них границь. Тому не диво, що як з одного боку частина европейської ди-
пльоматії старалася взагалі перешкодити здійсненню плянів Бріяна й Штре-
земана (про наближення Франції й Німеччини), так з другого боку, рахую-
чися з неминучістю того ,льокарненського" процесу та й із самим фактом.
«Льокарна, старалася можливо найкраще забезпечитися бодай на терені самої
Ліги Націй перед перевагою німецьких впливів. Так ось тому, що одною
з умов Німеччини, звязаних із її вступом до Ліги Націй, було отримати по-
стійне місце в Раді Ліги поруч із 4-ма дотеперішніми постійними її членами,
те саме домагання висунула Польща, а за нею Еспанія. Довкола цих претенсій
счинилася така метушня, що задля ратування самого престіжу Ліги, рішено.
взагалі перервати палкі наради й відложити всю справу до осени в Надп, що.
в міжчасі вдасться ,вигладити" ріжниці. І справді, вже 2. квітня відбулася
конференція нім. амбасадора у Парижі і Бріяна, на якій виринуло питання
більшого поширення Ради Ліги, щоб можна прийняти до неї поруч з Німеч-
чиною ще й декого з інших держав. Такий несподіваний зворот викликав.
в Німеччині обурення на західні держави, а німецькій дипльоматії казав ,асе-
куруватися" ,на всякий випадок", у пошуканці інших союзників на випадок
провалу Льокарна, та й пошуканками цими робити натиск на західні дер-
жави. На цьому грунті 24. квітня німці підписали у Берліні новий договір
з С. Р. С. Р., так і званий берлінським договором: в ньому покликанося на
рапальський договір з 1922 року й відновлено німецько-совітський союз. Од-
нак не вважаючи на те і Штреземан і Бріян не кидали заходів біля справи
вступу Німеччини до Ліги. Так ось 5. червня знову про цю справу радили
Бріян і Чемберлєн, зіхавщися безпосередньо перед 40 сесією Ради Ліги На-
цій (7. МІ.). Але щойно слідуюча сесія Ради Ліги, зібрана 2. вересня, мала
цю справу рішити остаточно. Не вважаючи на демонстративний виступ з Ліги
Бразилії та Еспанії, Ліга Націй, на загальних зборах в дні 8. вересня рішила
одноголосно прийняти Німеччину в склад своїх членів, з передачею їй по-
стійного місця в Раді Ліги. Для задоволення інших претенсій поширен" чи-
сло членів Ради з б-ти на 9, при чому введено категорію, поруч постійних
членів, ще й пів-постійних (з застереженим правом поновного вибору) і не-
постійних, з вибором на 1, і 2 і З роки. Польща дісталася одночасно з Німеч-
чиною до Ради Ліги Націй, в характері напів-постійного її члена. Рівн.
в тиждень пізніше (14. ІХ.) Німеччина й західні держави, підписані на про-
токолі Льокарна, обмінялися ратифікаційними грамотами, маніфестуючи трів-
кість завершеної угоди. Рівнобіжно йшла дипльоматична акція в справі по-
ладнання німецького роззброєння і контролі над ним. Поладнано цю складну
проблєму аж 12. грудня 1926, рішивши, що 1927 рік буде останнім, в якому