: ! ї 1958-

зізду, що відбувся аж у жовтні місяці, зайняли всі попередні місяці в отому"
році. Ми вже казали, що після невдачі політики репресій відносно німців, ве-
деної француським премєром Пуанкаре, побідив у Франції напрямок шу-
кання мирного порозуміння з німцями, а представником того напрямку був
інший визначний державний діяч сучасної Франції, многократний премер"
і міністр Бріян. Бо справа взаємин з Німеччиною все була найбільшою бо-
лячкою! Від підписання версайського мира роки минали, але справжнього:
мира не могло в Европі бути, як довго найбільшу центрально-европейську"
державу все трактовано як ворога й як побідженого невільника та як довго"
не притягнено її до міжнародньої співпраці за його згодою та взаємним по-
розумінням. З цією справою тісно вязалися дві проблеми: т. зв. репарацій,
себто сплати воєнних довгів, і забезпеки. Швидко після підписання версай-
ського мира виявилося, що по-правді всі побідні держави, за виїмком одної.
Америки, є залежні від побідженої Німеччини: бо всі вони були одні У дру-
гих та всі на купу страшенне задовжені в Америки, а видобутися з тієї ха-
лепи боргів могли лише тоді, коли Німеччина заплатила би наложені на"
неї кошти світової війни. Минулорічна льондонська конференція і прийняття"
на неї фінансового пляну Доза, під яким Німеччина добровільно підписа-
лася, розвязувала -- бодай покищо -- справу відшкодувань. Оставала справа.
забезпеки, себто певности, що Німеччина знову не кинеться у догідний мо-
мент на своїх тимчасових побідників. Не вважаючи на знищення всього ні-
мецького воєнного знаряддя, на роззброєння і скасування великої армії, зни-
щекня воєчної морської і воздушної фльоти, обмеження зброєнь і всіх ін-
ших і т. п. актів, доконаних на підставі версайського мира, та не вважаючи
на втримування на західних і східних границях Німеччини великих, модерно"
вивінованих армій (Франція і Польща), всетаки західні держави не почували
себе цілком певними і шукали за якимись новими гарантіями мира. Не мо-
гучи вже більше добути тих гарантій силою та знаючи, що це були би знову:
гарантії лише формального характеру, західні держави рішили дістати від
Німеччини якісь гарантії моральні, як добровільні й згідливі запевнення мира.

Кажемо ,західні держави" тому, бо маємо тут на увазі не лише Фран-
цію, але й Англію, -- ба навіть головно цю останню. Ми вже вказували на"
зусилля Льойда Джорджа довести до відбудови нормальних суспільних і го-
сподарських відносин на европейському суходолі, як одної з найважніших
тередумов такої же віднови тих відносин в Англії. Коли не вдалося це зро-
бити на генуенській конференції і коли прийшло до зближення між Німеччи-:
ною та більшовицькою Росією (договір в Рапалльо), Англія старалася ,,зди-:
стаксувати" (відсунути на задній плян) Німеччину У Росії, признаючи біль-
шовицький уряд та заключаючи з ним торговельну умову. Невдача тієї умо-
ви, яка виявилася наглядно при практичному її виконуванні, з другого боку:
невгаваюча більшовицька пропаганда внутрі Англії та її заморських кольо-
ніях, усе це казало Англії відмовитися від політики відтягання Росії від НІ-:
меччини і започаткувати політику -- відтягання Німеччини від Росії. На
цьому грунті прийшло теж лекше до порозуміння поміж Англією і Францією..-
бо не лише Франції залежало на запевненні собі границі з Німеччиною: че
менше залежало на цьому й Англії, яка знову не могла би залишитися нев-:
тральною на випадок нового заатакування Франції Німеччиною. Я

Однак не всі фарнцуські кола прагнули зближення до Німеччини. Най-
більше перешкод цій дорозі робили француські військові сфери, які вічно:"
лякали Француську дипльоматію і публичну опінію ріжними звітами й реве-
ляціями про тайні німецькі зброєння і т. д. В цій справі забірали голос аж
чотири інстанції: антантська військова контрольна комісія у Берліні, рада ам-
басадорів, комісія військових експертів у Версаю і секретаріят Ліги Націй:
цей останній 1. квітня передав урядам Німеччини, Австрії, Угорщини і Бол-:
гарії спеціяльний регулямін у справі військової контролі в тих державах.
А проте весь той галас з німецькими зброєннями не знівечив уже дипльо-
матичної роботи, яка йшла жваво в напрямку взаїмного порозуміння.

Ініціятиву в цій дипльоматичній акції вхопив у 1925 році німецький мі-:
ністр закорд. справ Штреземан, який 9. лютого передав француському уря-
дові ноту в справі гарантійного пакту (запевнення гарантій мира з боку Ні-
меччини). На цю тему вивязалася довга й дуже жива дипльоматична пере-:
писка поміж великими европейськими столидями. На 33. сесії Ради Ліги На-
цій, що трівала від 9--14. березня, знову була порушена справа забезпеки;: