193 дій треба назвати дві, найважніші. Першою з них була смерть Леніна, 21. «ічня 1924. Хоча Лєнін був вже довгі місяці прикований до постелі і не зай- мався державними справами, всетаки авторитет самого імени того творця чновітнього комунізму й батька більшовицької революції тримав у дисци- Ї тпліні всіх більшовицьких головачів, серед яких зазначалися щораз яскравіше розходження, однаково на ідейному (щодо поглядів на політичну тактику), що й на особистому грунті. Смерть Леніна розпутала боротьбу внутрі ро- сійської комуністичної партії. Воно виявилося уже зразу при визначуванні наслідника Лєніна на посаді голови ради народніх комісарів. Став ним Ри- ков, особа мало серед комуністів знана і без особливого авторитету: саме й тому вибрано його, щоби не допустити до влади нікого з відомих ,про- боєвих" комуністичних вождів. Однак це не запобігло виявленню поважних фозбіжностей. Ще в січні, безпосередньо перед смертю Леєніна, Троцький і Виконавчий Комітет Рос. Комун. Партії виступили проти Центр. Комітету Жомпартії Москви: за це дістав ,догану" від ХШ. партійної конференції ; в січні міс. в Москві, але на ХШ. зізді РКП (рос. ком. партії) в днях 23,.-831. Ь' травня опозиція Троцького й Преображенського виступила ще гостріше. Диктатуру в компартії мав тоді ,тріюмвірат" Камєнєва, Зіновєва і Сталіна. -- На закордонно-політичному полі більшовики зазнали в 1924 році великі успіхи, але й великі невдачі. Отже на самому початку року (9. І.) американ- ський президент Кулідж заявився отверто проти визнання сов. уряду, як такого, що не має ,довіря народу". Великим ударом для рад. дипльоматії було ратифікування француським парляментом умови франц. уряду з Руму- нією, на основі якої Румунії признано на завжди Бесарабію (11. березня). ЯЛротест Чічеріна остав без наслідку. Для полагодження справи Бесарабії розпочалися 27. Ш. у Відні безпосередні рад.-румунські переговори, але вже 9. ІМ. розбилися: більшовики зажадали переведення в Бесарабії плебісциту населення щодо держ. приналежности -- румуни цю вимогу відкинули, жа- даючи беззастережного признання того краю за нею. (Бесарабські Нац. Збо- фи, ,Сфатуль Церей" проклямували в Кишиневі 2. ХІЇ. 1917 федеративну рес- публику з Росією, чи радше -- після розпаду Росії -- з Україною; але 24. І. - 1918 проголосили вже повну самостійність Бесарабії, а 27. Ш. 1918 ухвалили тприлучення до Румунії з застереженням собі автономії; після побіди Ан- танти на заході Нац. Збори Бесарабії зреклися 27. ХІ. 1918 р. цього засте- пеження. До цих рішень причинилися однаково румуни, що й факт більшо- вицьксго перевороту в Росії, який відстрашив молдаван і бесарабських укра- Янців). Зате великим успіхом більшовиків було формальне признання їх влади в Рад. Союзі цілим рядом европейських держав. 2. П. зробила це Англія, 7. М. Італія, 13. П. Норвегія, 25. ІІ. Австрія, 18. МІ. Данія, 28. Х. Франція. В часі між 14. ЇМ. а 9. МІШ. велися у Льондоні -- як ми вже казали -- переговори, які скінчилися підписанням політ.-торговельної умови з Англією. 31. серпня У Москві підписано умову з Польщею щодо остаточного визначення границь на підставі риського договору. Одночасно більшовики вели енергійно за- корд.-політичну пропаганду, яка доводила інколи до дискредитації більшо- виків'і скандалів. Так нпр. 3. травня німецька поліція, поборюючи комуніс- тичну пропаганду, перевела ревізію в будинку торговельної радянської місії у Берліні та -- ме вважаючи на протестуючі ноти рад. уряду -- 4. липня зре- відовано кімнати комун. Фракції у нім. парляменті. Конфлікт полагоджено ш щойно 29. МІЇ. підписанням формального ,протоколу" в Берліні. Велика ак- тивність більшовицької пропаганди в балтійських державах довела до ко- муністичного державного замаху в Естонії, який одначе не вдався і був крі- ваво здавлений. На Польщу більшовики висилали раз-у-раз диверсійні банди, які появлялися у пограничних місцевостях, палили й грабили та щезали, вно- сивши хаос і замішання. Коли вже мова про Польщу, то цілий 1924 рік правив в ній позапар- ляментарний кабінет Владислава Грабського, який переходив внутрі ріжні вміни. І так 19. І. міністром закорд. єправ став граф Замойський, 17. лютого військовим міністром ген. Сікорський, 27. липня закордонним міністром іме- новано графа Скшинського, а 7. листопада зайшла ширша реконструкція ка- бінету, до якого в характері віцепремера ввійшов представник лівиці Стани- слав Тугут із спеціяльним завданням зайнятися справами ,національних мен- * шостей". Про ці справи в тому році взагалі багато говорилося У Польщі. Радянський уряд вислав до Польщі аж три ноти (10. 5., 23. 5., і1 4. 6.) в справі Ь. й Ї ї ї ч