184

-«прийняв імя Пія ХІ. - Більшовики були ще в 1922 році не признані захід-
ними державами. Головою Ради Народніх Комісарів був ще Лєнін. Великим
успіхом більшовиків був рапальський договір з Німеччиною (про що вже
була ширше мова). В тому році більшовики мали перший дипльоматичний
конфл.ікт з Фінляндією (справа Карелії) і Румунією: 15. листопада передано
Румушї ноту з заявою, що більшовики не признають анексії Бесарабії Руму-
нією (цей стан досі не змінився). -- На Угорщині і в Румунії відбулися у то-
му році нові вибори до парляменту, -- Австрія, після енергійних заходів кан-
цлєра Зайпля перед Лігою Націй (меморіял з дня 7. вересня) здобула від
Італії кредит 70 міл. лірів. 4. жовтня прийшло теж до порозуміння поміж Ан-
глією, Францією, Італією і Чехо-Словаччиною про поміч для Австрії. У 1922
році помер теж (на вигнанні) останній австро-угорський монарх Карло |1.
.(]. квітня). - В Чехословаччині 5. жовтня димісіонував кабінет д-ра Бенеша
і прийшов кабінет д-ра Швеглі. -- У Болгарії 27. травня роззброєно армію
б]лоґвардейського російського генерала Врангеля. -- Литва здобула собі 23.
січня признання ,де юре" з боку держав антанти. -- Важливі зміни зайшли
на Близькому Сході. Там велася ще грецько-турецька війна. Щастя товари-
шило спершу грекам, так далеко, що 1. серпня антанта вважала за доцільне
перестерігти Грецію, аби вона у побідному поході не важилася займати Кон-
стантинополя. Однак саме в тому часі турки перейшли до наступу під про-
водом Кемаля-Паші. б. вересня до турецького полону дістався грецький го-
ловнокомандуючий, а 15. вересня розгром Греції був такий очевидний, що
Греція була примушена просити Лігу Націй мирової інтервенції. Безпосе-
реднім наслідком програної війни був вибух революції у столиці Греції,
Атенах. 28. вересня абдикував грецький король Константин. Революційний
уряд арештував пятьох міністрів попереднього кабінету і під закидом дер-
жавної зради та вини у програній війні -- розстріляв (28. листопада). Але
й турецький султан утратив престол, бо побідний вожд турків Кемаль-паша
став на чолі републиканського руху й 1. листопада проголосив абдикацію
султана. Грецько-турецьку війну тимчасово закінчила конференція в Муданії
(1. Х.-4. ХІ.), яка признала Туреччині Тракію по ріку Маріцу. Для остаточ-
ної ліквідації справ Близького Сходу скликано в дні 20. листопада конферен-
цію в Льозанні.

1923.

Міжсоюзницька конференція у Парижі. -- Військова окупація Поруря, її при-
чини і наслідки. -- Правління Пуанкаре у Франції. -- Вбивство Воровського,
нова рад. конституція. -- Кріза в Німеччині, поява Штреземана, комун. по-
встання у Саксонії та Гамбургу і замах Людендорфа в Баварії-- Затвердження
схід. границь Польщі; прихід до влади реакції Хієно-Пяста, димісія марш. Піл-
судського, кріваві демонстрації. - Смерть чеського міністра Рашіна. - Упа-
док і смерть болгарського премєра Стамбулійського. -- Литва, Балтійські
Держави, Мала Антанта. -- Кінець Л?озанської конференції. -- Смерть през.
ардінга.

1923-ий рік був продовженням великої господарської крізи, яка потря-
сала Европою в 1922-ому році і яка в свою чергу була наслідком нещасної
війни і ще більше нещасного версайського мира. Започаткований ,гострий"
курс політики француського премєра Пуанкаре відносно Німеччини, який по-
лягав на категоричному жаданні виконати накладені на Німеччину обовязки
(сплати воєнних відшкодувань) без огляду на справжню її економічну спро-
можність, довів послідовно до ,воєнних санкцій", які виявилися авантюрою,
трагічною для обох держав -- і Німеччини і Франції. Можна теж щиро ска-
зати, що весь 1923 рік стояв під знаком тієї авантюри, яка коштувала вели-
канської енергії двох европейських великодержав, приковувала до себе увагу
всіх інших держав і довела врешті до заломання дотеперішньої лінії фран-
цуської політики, що використовувала версайський мир для накидання мі-
літарної гегемонії цілій Европі. Авантюрнича ,воєнна" політика Франції
в 1923 році мала теж відповідні умови тому, що не тільки у Франції панував
реакційний уряд (Пуанкаре), але й в Англії (Бонар Лов), Італії (Муссоліні)
і Німеччині (Куно). Тому, хоч і не було вже між союзниками (членами ко-
лишньої антанти) давньої гармонії, а головно в Англії громадська опінія що-
раз більше зверталася проти нетерпимости, захланности і засліплення полі-