Г ж внн

      

166

"люється постепенно. З долішньої частини пушки звисає льонт.

Як тільки запалимо цей льонт, від нього починає горіти
лорох у долішній частині пушки. Чуємо тоді незвичайно голосний
шум і свист, а рівночасно на темнім небі бачимо вузьку огнисту
лінію, яка здіймається щораз вище. Це ракета враз із своїм дрюч-
ком піднялась на кількасот метрів у гору, а горіючий порох зна-
чить огнистою лінією її дорогу.

Якаж то сила викинула ракету так швидко і так високо
«вгору? Відповідь на це питання дістанемо, глянувши на З-ий ри-
«сунок. Наслідком спалювання пороху в долішній частині ракети
витворюються в ній дуже великі кількости газів. Ці гази видобу-
ваються з пушки з незвичайною скорістю на діл, а ракета під-
знімається рівночасно з великою скорістю вгору. Цілком так
само, як підчас вистрілу з кріса куля вилітає з нього в однім на-
прямі, а кріс цофається в противному напрямі, ударяючи об-рамя
«етрільця.

Мушу тут однак зазначити, що вище описана ракета буде
підноситись також у просторі, де нема цілком повітря. Погляд,
немовби ракета підносилась вгору тільки завдяки великому опо-
рові повітря, опорові, що спричинивби певного роду накопичення
газів, а ці доперва мали би тиснути внаслідок цього на ракету
з долу до гори, є мильний.

З повищого бачимо, що наша ракета залетіла би і поза гра-
ниці нашої атмосфери, якщо датиб їй достаточний запас матерії,
жотра попихала би її щораз вище в гору. І коли всі дотеперішні
середники повітряної комунікації потребують для своїх цілей
атмосфери, маємо тут можливість осягнути простори, що лежать
поза її границями. :

Німецький професор Обер т займався цею проблємою до-
жладніше і, поробивши докладні наукові обчислення, подав проєкт
нової ракети. Малаб вона складатись з двох частей. Долішна,
тяжша частина має бути виповнена алькоголем і плинним киснем.
Яри хемічній злуці тих обох тіл витворюються гази, що випли-
ввають у діл зі скорістю З км. на секунду. Ці гази мають отже спро-
можність перенести ракету Оберта далеко вгору поза межі нашої
атмосфери. Як тільки запас долішної частини вичерпується, вона
-автоматично відлучується від горішньої частини і спадає на землю.
В цім моменті починає працювати горішня частина ракети, випов-
внена плинним киснем і воднем. Внаслідок злуки цих первнів пов-
стає сильний виплив гремучого газу в діл. Цей нагальний виплив
є причиною дальшого лету горішної части ракети в гору і то аж
жпоза невтральну точку, в якій сили притягання землі і місяця
є собі рівні. Звідси ракета, полишена сама собі, мусить упасти на
" місяць. Ми могли би евентуально зауважити її прибуття на місяць,
якщо заосмотрили би її в велику кількість магнезії, яка присуда-
фенні об місяць загоріла би ясним полумям і дала би нам в цей
спосіб знати про причалення ракети.

Все досі сказане опирається на міцних підставах фізичних
фактів і докладних обчисленнях. Можемо сміло сказати: При
нинішнім стані техніки є зовсім можливою