Коли найкраще й найлекше писати про якесь велике місто
- чи зараз у перших трьох днях після першої стрічи з ним? Чи
після довгих років життя в ньому й дослідів над ним? Одна
ії друга метода має багато за собою. Друга, це розуміється само.
собою: треба, мовляв, раніше добре й основно вивчити, вистудію-
вати нове місто, чи нову країну, і аж згодом про них писати --
це ясно й самозрозуміло. А проте скільки-то разів автор цих
стрічок, після добрих 10 років життя у Парижі, докоряв собі, що
не списав був своїх вражінь із Парижа з перших двох-трьох днів
після першого свойого приїзду! То були вражіння свіжі й живі
і- правдиві. Бо що око справді бачило, і що вухо справді чуло,
це й правдиве. А якраз у перших днях гостини в новому місті на-
ші очі і всі наші змисли, до нюху включно, найживіше відчува-
ють, що найбільш характеристичне даному городови. Певна річ,
це вражіння зверхні, а проте вони правдиві --- бодай субєктивною.
(чисто особистою) правдою. Одначе невже є якась інакша правда,
несубективна? Та не фільософуймо. І жарт на бік. Думаю, що
картини, змальовані з дуже короткого побуту в Парижі, мають
хові свіжі вражіння, короткі та живі, краще придалисяб ніж довгі
студій, історичних, статистичних, яких хочете. Цьому альмана-
хові свіжі вражіння, короткі та живі, краще прилалисяб ніж довгі
монографії, одначе -- як мені воскресити спогади пару перших
о моїх париських днів, з кінця березня 1919 року? Нераз силку-
вався їх воскресити -- дарма. Знаю вже занадто Париж, занадто
багато деталів, дат, фактів з нього, і вони замрачили мені першу,
барвисту, живу картину Парижа, з перших моїх днів у ньому.

Вона розвіялася безповоротно.

Ж

Що таке Париж? Чи це площа Згоди? Чи поберіжжя Сени?
Може це Монмартр? Невже це каварні? Або мідінетки? Або це
старинні квартали довкола площі Вожів (Вогезів)? Чи просто Е-
лізейські Поля? Чи це ці жінки, діти й чоловіки, що сидять під
вечір на східчиках перед своїми дрібно-міщанськими домівками,
на хіднику? Чи навпаки, це стрійна публика галів великих готе-
лів? Або сороката, ріжношерстна братія, що опівночи товчеться
в марморних купелях ,Ліда"? Де властивий Париж, справжній?

Скрізь і ніде. Бо ледви чи є де в світі інше місто таке, як
Париж, вилите з одної матерії, в якій скрізь бють питомі йому
і тільки йому, живчики сотнями цілими. У Льондоні -- щось 80-
всім інше. Там є прегарні квартали, а принаймні частини кварта-
лів, де око й душа радо зупинюються, але поза цими острівцями
-- які безконечні, томлячі, прибиваючі й роздавлюючі душу пу-
стелі сірости, невимовности, безнадійности!

У кожного великого городу є свої години. Найкраща го-
дина такого робочого міста, як Берлін, це ранок, коли міліон
люду женеться до фабрик і бюр. Година Парижа приміщена після
обіду, перед вечором. Так біля 3-ої город розпочинає відітхати
від панщини необхідної й буденної праці. І раптом рине на місто
така безприкладна навала людей і машин, що аж вулиці забива-
ються і все раптом мусить спинятись. У 5 годині всі каварні бит-