121

еться в очі ,знавцям"; другої, безмірно більшої частини вони не
бачили.

Значно лекше побачити справжню париську пристань. Треба
тільки всісти на один з водних трамваїв, у так званий »кораблик-
мушку" (,бато-муш") і переїхатися ним (більш-менш дві години)
від одної кінцевої стації (в Сюрен) до другої (Альфор). Тільки
виїдете за осередок міста, в гору або в низ ріки, а раптом поба-
чите по обох берегах ріки безліч великих складів, з великими пі-
доймами-елєваторами, з сотнями й тисячами пароходів та глибо-

 

Париж: Зразок Монмартру.

ких, важких вантажних кораблів, наладованих крамом. Усе те
працює, скрипить, гуде, свище й ворушиться. Правда, далеко
цьому до чорної, трохи не розпучливо-безпросвітної навали
в льондонському порті. В порівнанні з льондонською пристаню
картина париської пристані -- наче ідилічна. Одначе не треба під-
даватися зверхнім позорам: бо тут, у париському порті, під су-
покійним, блідо-синім, срібною мрякою легко прислоненим не-
бом беться по правді один з найживіших живчиків людської про-

о

дукції й виміни взагалі.