це було на Україні. Отже знищення української держави давало
«"Московщині подвійні користи.

Зваживши те, що сказано, зрозуміємо цілу московську по-
-літику супроти України протягом другої половини ХМІЇ. ї в ХМШ.
«столітті. Вона використовувала всяку нагоду, щоби викликати
"вамішання і нелад на Україні. Вона змагала до того, щоби осла-
«бити владу гетьмана і тому підтримувала нераз козацьку єтар-
сшину проти гетьмана. Але, щоби зменшити значіння старшини,
«Москва рівночасно розводила між козацькою масою агітацію
проти цієїж старшини. Остаточною ціллю такої політики було
ірозбиття української держави.

Отже наприклад, щоби викликати безладдя в українській
державі і заразом ослабити владу гетьмана та значіння козацької
старшини, Москва підтримувала бунт Пушкаря. А коли гетьман
Іван Виговський розбив московські війська під Конотопом в 1659.
році, то й тоді Москва знайшла спосіб, щоби усунути українську
щнебезпеку. Вона потрапила підняти запорожців проти україн-
ської держави. Запорожці виступили проти гетьмана Івана Ви-
говського, а це спричинило внутрішню боротьбу, яка скінчилася
упадком тріюмфатора зпід Конотопу. І тоді ослаблена Україна
мусіла увійти в унію з Москвою, яка обмежувала самостійність
«України. Це сталося в 1659 році в поновленім Переяславськім до-
говорі. Це показувало, якою зручною була політика Москви
супроти України. Те саме бачимо й опісля, тоді, як Петро Доро-
шенко змагав до зєдинення розєднаної України. Москва підтри-
мувала Івана Брюховецького і причинилася до братовбійчої бо-
ротьби на Україні.

Всеж таки видно було, що Москва не мала стільки сили,
шоби могла сама дати собі раду з Україною. І тому в 1667. році
Москва заключила договір з Польщею в Андрусові, де уложено
було, що українська держава має бути поділеною між Польщу
й Москву. Це другий раз було порозуміння між цими двома дер-
жавами в справі України. Перше було в 1656. році за Богдана
Хмельницького. Але тоді не могло бути мови про поділ України,
бо українська держава за великого гетьмана була надто могучою
і московсько-польський союз мав тільки оборонне значіння. Він
був відповіддю на союз українсько-шведський, що мав на ціли
поділ Польщі і ослаблення Московщини.

Андрусівський договір є проречистим
свідоцтвом московської політики, яка скор-
ше ногодиласяз тИм щоби частина України
належала до Польщі, ніж малаб вона пого-
дитися з існуванням незалежньої України.
Маючи підпору в Польщі, Москва стала безоглядною щодо
України. Доказом того є, що Москва відважилася навіть арешту-
вати гетьмана Дамяна Многогрішного, а те саме вона зробила
і з гетьманом Іваном Самойловичем. А коли гетьман Іван Мазепа
почав війну з Москвою за незалежність України, то його Москва
прозвала зрадником, а українське духовенство дістало наказ ще
й по смерти гетьмана проклинати його память по церквах. І це