Т"'У“'УТУ“ "7“','7“77"“УУУУУУУУУУУ"УПШ
х7 А/ х Ум ММ М МяХ СМ: х/-

7
УП УТ У /ікхх УЕК КУЛК УТ КК КУПКУТКУ П КЛТ КК УТКУ //'ххх /Лххх ТКТКУ ТУТ
?»1,Ф-:ЇХЬ-: ІУЕЙ КК ММ КК КК ММ МИМ ,ххгі'ххїі'хх-/*хх*і їХ

29990099099050009990090929090909900900202500052500202259229225922290о

  

 

хИХ ИихИих

ииХ
хххі/.ххл// рЗ

К -ххХи/-ххм
ху т
ли]/ /п//// /П//// 727 ЛИЛХ

МАМАЩААММ“ЩАШЩМАШМАШАШАШАМ

 
 

   
 

Я. КРІН

ЧОМУ НЕ СТАВ ДУБА?

(«Оповідання з часів московської окупації).

Була літня, соняшна і тепла днина.

В неділю після полудня, сидів старий Хведір Гримак у саді
з тіни розлогої груші і пестив малого внука Андрійка, наймолод-
«шої дочки Оксани синка--одинака. Кругом нього розсілася на
траві рідня, три сини з жінками і чотири дочки з чоловіками,
а біля них дітей копиця.

При неділі зійшлися до старого у відвідини.

Малий Андрійко втарабанився дідусеві на коліна і дрібними
пальчиками стискав його довгий сивий вус, та знай приговорював:

- Чому це у тебе, дідусю, виросло під носом сіно? -- ці-
каво питає.

- Це дитинко, не сіно, лиш вуси -- каже дідусь.

- А чому у бабусі вусів немає?

- Ще не виросли, -- сміючись відповідає дідусь.

- Дідусю, ану стань дуба! -- прохає пустій.

- Не можу, не здужаю, старий я вже став; може би так твій
батько? Він ще молодий, його застав до такої забави -- каже

дідусь.
- Ні, дідусю, я не хочу тата, він недобрий, я з дідусем хочу
бавитися. Я з дідуся зроблю коня, як наш буланий, до бочковоза
запряжу і по воду до джерела поїду, а як дідусь не схоче бігти або
стане дуба, то я дідуся потягну батогом... Ні, не дідуся а коня, бо
дідусь не буде дідусем а конем. А потім я, дідуся, поставлю до жо-
лоба, сінця за драбину положу і вівса до жолоба насиплю...
- Ади його, кацапок поганенький, він старого дідуся сіном
і вівсом годуватиме, щей батогом бити хоче. Геть мені з колін,
не хочу я такого недоброго хлопця -- буцім сердиться старий.
Скажи, Андрійку, дідусеві, що ти не кацап, а ,старо-
русин" як батько -- вмішався Андрійків батько Гарасим Контюх,
одинокий москвофіль у родині старого Хведора.
- Я вже казав, татусю, але дідусь не вірить, ще й сміється
з мене - заклопатано каже малий Андрійко.