59

- Проси Бога, щоб за три дні поїхав. Не чуєш, що там на
двоері діється!

Справді, за вікном розгулялася така хуртовина, що аж
страшно робилося. Під скавуління вітру, накритий двома кожу-
хами, я швидко заснув твердим, зимовим сном.

Два дні гуділо на дворі, два дні ми носа на двір не показу-
вали, а сиділи біля печі, вели безконечні балачки і зідали расові
кури. Марина, поборовши перший жаль, різала їх тепер рівно-
душно і без зітхання подавала на стіл.

Третього дня під вечір вихор утихомирився, але мороз ще
покріпшав. Під ногами сніг уже не скрипів, а дзвенів як потов-
чене скло. За школою, в лісі стріляли дерева, коротким, уриваним
тріскотом немовби хто з пістолів палив.

Ми з господарем стояли на подвірю школи та подивляли
красу і страховитість морозної ночі. Довкола біло і мертво. Хати
пірнули з головою в сніг, а ліс збігся до купи, дерево до дерева
притулилося і так завмерли в німім страху. Над тим усім темне,
бездонне небо, зозорене, мов золотом засіяний лан.

Тиша...
Нараз господар торкнув мене і показав у сторону ліса.
- Вовк! -- шепнув перестрашено.

Я глянув і мурашки перебігли поза спиною. Справді, на краю
ліса сиділо щось подібне до вовка.

- Тікаймо в хату -- запропонував господар і я без надуми
погодився на пропозицію.

Вікно кімнати виходило в сторону ліса і ми мали змогу
приглядатися звірюці без нараження життя.

Вовк хвильку посидів немов надумувався. А далі легким
чвалом пустився через огороди в сторону школи.

- За хвилю буде їх більше! -- шепнув подзвонюючи зу-
бами господар.
- Яка шкода, що не маю стрільби -- подумав я. -- Легким

коштом заімпонувавби усім знакомим.

А вовк мовби знав, що ми без зброї. Навіть не приставав
по дорозі, а біг просто на школу. Біля паркану скрутив, забіг під
кухонні двері і почав шкрабати до дверей.

В тій хвилі почала скавуліти господарева ,Лиска" і кину-
лась прожогом до кухні.

- Шляк би то трафив! -- закляв тяжко господар. -- А я де
мав очі. Таж це той проклятий ,Гектор",; що мені мясо вкрав.
Чекай! Дам я тобі вдавати вовка!..

Вхопив палку і рушив до дверей.

За хвилю ,вовк" зойкнув з болю і чмихнув назад тією до-
рогою, якою прийшов.

- Маєш твоїх вовків! - підсміхався я. -- То певно люди
його бачили в лісі.
- Але вже більше певно не прийде! -- хвалився подрато-

ваний господар. Дав я йому добру научку.

пн

тя нннн нннн
ето т втн еИ К тнн оя и хаа том

   

 
 
 
 
 
        
   
  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
  
 
   

ло пм