пожежу. Цей вид болів його. -- Скільки людської праці пропало,
обертаючи бистро в попіл людський добробут і ніяка людська
сила не могла нічого врятувати з того огневого моря.

Певно якийсь злочинець підложив цей огонь. Младенови

здавалося, що це для нього злий знак. Біг скоро, але зловісна

луна всюди дотримувала йому товариства. Як врешті якийсь
горбок закрив її перед Младеновими очима, стало йому лекше
на серці.

Коли прийшов на місце, його товариші в глибокому сні ле-
жали. Кинувся на землю і заснув біля них у хвилі, як блідо-рожева
рання зоря показалась на тихім темнім небозводі.

Сонце зійшло, міст направили, поїзд рушив далі, пополудні
станули в місті, де була ціль їх подорожі.

Слідуючого дня вечором закликали Младена до команданта.
Здивувався дуже, пощо його кличуть. Але здивування його пере-
мінилось у переляк, він поблід, коли, прийшовши до команданта,
побачив там батька Цанки, старого Милоша.

- Чи міг мене хто бачити? Ні, про це не знає ніхто... -- по-
думав. - Милош мабуть хоче обвинити мене за те, що я йому
передвчора сказав. Це мені не пошкодить.

Обличча старшини було суворе. Милош лютився.

Младен станув, як статуя.

- Младене Райчев, як поїзд задержався коло попсованого
мосту, то чи ви куди ходили? -- спитав старшина.

Младен зрозумів, що про його прогульку до села всі знають,
мабуть пізнали його ті два господарі, що їх стрінув по дорозі
і донесли. Постановив не казати неправди, виявити цілу правду
і відважно приняти кару. Лиш одного не скаже -- ані слова про
побачення з Цанкою. Ні, за ніщо в світі не нанесе дівчині сорому.
Скорше умре, а цього не скаже. Постановив це в одній хвилі
і знав, що не відступить від того. Його впертість перемінилася
в залізну волю.

Младен був одним з тих наших неокресаних селян, що мають
твердий і незломний характер, який в часі останньої війни викли-
кував подив у всіх надлюдською терпеливістю на полі бою і під
ножем хірурга.

На запит команданта відповів Младєн коротко, що був
у свойому селі.

- Що ти там робив?

Младен мовчав.

- Брешеш! бо ти не ходив до нашого села, ти був на на-
ших полях, - закликав гнівно Милош.

Це була для Младена несподіванка. Очевидно про його
стрічу з Цанкою не знає ніхто. Цим він утішився. Але чому Милош
так гнівається? Навіщо прийшов він сюди? Нічогісько з того не
розумів.

- Що ти робив на Милошевих полях? -- спитав старшина,
який думав, що нема потреби питати його, пощо ходив до села,
бо був сильно переконаний, що Младен до села не ходив.

Аж тепер додумався Младен, в чім його обвинувачують.

49

 
 

е

чж ху т тя людьти л

с хжстнн тетя ук твлм тт ттутвуч

отн

А-'-:: - м

-:

 

 
 
 
 
  
 

н мн и я