зкелева, гордого і гнівного селянина, що мав часом добряче
серце і застав його саме, як він випроваджував гостей.

- Бай Милоше, завтра відіду з нашими запасними, при-
ходжу, щоби з тобою попращатись і як старшого просити за
благословення. :

Чорбаджія Милош здивувався. Бо довгі роки не любили
себе він і батько Младена, непоправний бунтар, що остав таким
до смерти. Батько Младена був людиною дуже впертою, але не-
звичайно чесною. Милош  називав його згірдливо коміта")
і в спадку по батькові ненавидів також Младена, що одідичив
впертість і буйність свойого батька разом з неприязню до чор-
баджії; тому цей останній здивувався, чому Младен прийшов по-
чпращатися з ним і просити за благословення. : ї

- Йдеш, -- то добре, там зроблять з тебе людину, покійний
Райчо зробив з вас самих собачих синів. Боже прости йому, --
додав Милош.

- Бай Милош, тільки не говори зле про мого батька, до-
сить докучив ти йому за життя, --- сказав Младен схвильованим
голосом.

- Та що ти верзеш, чи він був дитиною? А тепер, як від-
ходиш, то вибирайся вже -- сказав Милош і обкинув хлопця
гнівливим поглядом.

Младен не відступив, грубоватість чорбаджії відбилася об
його впертість, як об скелю. Обізвався рішучо:

- Я йду, але заки піду, маю сказати тобі два слова, які
повинен ти затямити.

- Кажи, побачимо!

- Як верну живий з війська...

- А як не вернеш, то ще не зробиться через це діра в небі,
--  перервав йому суворо Милош.

- Але як поверну, то попрошу в тебе руки Цанки. Тому
памятай, щоби ти не дав її нікому аж до тої пори.

Як почув Милош ці сміливі слова, вдивився в хлопця, щоби
впевнитись, чи не насміхається він з нього, але погляд Младена
не означав насміху, лише сміливу рішучість. Тоді Милош вибухнув
згірдливим гнівом:

- Ах, ти собачий сину! Ти хочеш моєї доньки, але хто тебе
схоче, підсвинку поганий! Дивіться на нього, він питає за дівчи-
ною, а його зі села псами тровлять.

- Цанка мене хоче, ми кохаємося, -- закликав схвильо-
ваний Младен. :

Милош зареготався і вложивши руки в кишені своїх ту-
рецьких штанів, відвернувся і відійшов.

- Чуєш, -- крикнув за ним Младен, -- памятай, щоби ти
Цанки нікому не віддав, доки не поверну, а то пущу тебе з димом.

Ї хлопець відійшов, чуючи за собою грімку сварку і про-
клони Милоша.

- А ти розбійницький сину! Прокляте племя! Син коміта
мусить бути також комітом...

2) Так називали турки болтарських повстанців.