ковіз-батько, що його винуватять за вбитого жида, сидів у ній
не раз і здавна був мистцем у своїй спраш Тож і йшов він до
кріпости, так наче до власної клуні. І зустріли його вязні, як дав-
нього знайомого.

- На довго, товаришу?

-- Деньків на два, на три, словом доки допитають.

- А чи не мало?

- Боюсь, забагато!

І справді у вязниці пробув не довго. Тільки дві ночі пере-
ночував, а на третю був вільний. Як стали його допитувати, то
він і не думав упиратися, а ще з усіма подробицями розказував
усе, як воно було.

- Шкода мені тебе, --- сказав слідчий, -- спізнаєшся з катом.

- - Кат не свій брат, невідомо, хто від нього втіче. А ви по-
жалійте краще свого брата, чиновника. Прошу прочитати оцю
записку, а тоді й судіть, хто винен, що злодія утоплено.

Із тими словами пачковіз подав слідчому розписку чинов-
ника, який прийняв уперше злодія.

Слідчий знав усе і, взявши розписку, порвав її на дрібні
шматочки. Дивлячись, що він повеселішав, пачковіз сказав:

- Рвіть, рвіть; про мене байдуже. У мене є ще три таких.
На мою думку буде краще для нас усіх, як ви плюнете на того
злодія та визволите мене. Одним жидом, одним злодієм на світі
менше: О-вва!

Подумав слідчий, подумав, порадився зі своїми товаришами
і за годину вся поліція разом з пачковозом пила-гуляла в По-
півській Дірі").

- Що маємо робити? -- казала поліція, -- так і бути!
- Інакше й бути не могло, хоч-би повинно було бути
інакше, -- відповідав пачкар.
М:

Село, що про нього мова, річкою Збручем на дві половині
ділиться, з котрих одна одходить до Австрії, а друга до Росії.
Обидві разом належали одному поміщикові -- заграничному. Як
звичайно по маєтках поміщики в шлюби не втручалися і дозво-
ляли побиратись за кордоном. То галичани дружились із нашими,
наші з галичанками і ніхто тому не перечив. А люди тамошні
нічим не ріжняться від тутешніх -- пограничних подолян. Ті самі
звичаї, та мова, так само свитки шиють, так само стрижуть, ну,
словом, однаковісінький край. Віра в них уніятська, але галичани-
русини не знають, що вона не православна і сповідаються в по-
надкордонних панотців, як у своїх. А уявіть собі ночліжан! Між
крутими високими берегами, в глибині шумить Збруч. Навколо
чорний ліс, подільське небо й тамошня ніч. Далеко десь гавкають
собаки, а в низу риба хлюпочеться. Горою вітер віє, а на землі

його не чутно: вогонь горить, як у затишку. Вогонь у Росії,.

1) Шинок у Камянці.

   
 
  

ж

с ттн бт жкн єть я «н я Ян птувувятт Е2 ЖИК