Вогка погода взагалі, а тим більше дощ, слота, сніг, особ-
ливо ненависні пачковозам, бо залишають слід. В дощ, наприклад,
пачковіз сидить дома або там, де його захопить негода, коли не
можна переховати пачок у надійнім місці до сприятливішого
часу. Через те син і висловив свій сумнів щодо подорожі. Але,
заспокоївшись по батьківськім слові, сів на призьбі і став милу-
ватися, як блискає.

- Тату, - почав він.

- Ну?

- За хмарою, ніби вогню хто креше: чик-чик! чик-чик-чик!

- Може-б поліз та губку запалив?

Засоромлений такою відповідю, син почухав потилицю та.
й пішов до стайні. Він попав саме в час, бо злодій, розібравши
задню стіну, вже одвязував коні.

-  Злодій! -- закричав парубок, -- сюди, тату!

За кілька хвилин у хаті дрожав жид зі скрученими за спину
руками, а біля стайні зібрався цілий шайварок.

ІМ.
- А! принеслож тя все зле та недобре! -- кричав батько на
злодія. - Коби тисяча дідьків у твою жидівську голову! Візьму

та й завісю, як пса... псявіро ти, псявіро!

Злодій мовчав.

- Сала йому, тату, сала!

- Давай сала!

- Нащо сала? -- почав жид -- я й без сала не голоден.

То насмішки, то загрози, то розважна бесіда розвязали жи-
дові язика. Він почав випрошуватись за чорну роботу. Докладно
розказав своє горе зі сліпим батьком, слабою жінкою та дрібними
дітками. Довга й сумна була його балачка. Пачковози вислухали
та й зглянулись на нього. ,Іди, кажуть, з богом, тільки не кради,
бо вдруге не відкараскаєшся". Ще й на бідність дали кілька кар-
бованців. Подякував жид, заприсягся, що не крастиме, та й пішов
своєю дорогою. Пачковози стали сідлати коні.

Ще й тижня не минуло, як той самий злодій попався вдруге
тим самим пачкарям у їхній-же таки стайні. Іще не світало, як
батько і син були з ним у поліції. Здавши злодія і взявши роз-
писку, поїхали до дому. Хоч воно і на казку виглядає, але ще
тричі після того наші пачковози ловили того злодія в своїй
стайні, а зловивши кожного разу віддавали в поліцію під роз-
писку. А як піймали вчетверте, то постановили управитися з ним
своїм судом.

- Бачить бог, що ми вдавалися до начальства, --- розважав
батько, -- та коли закон не бере, то не ми винні Не важити-ж
своїм добром та спокоєм тому тільки, що поліція зі злодіями
ділиться. То віддаймо жида ракам!

Злодій чув балачку та й знов почав проситися. Але хоч як
просив та присягався, а пачковози затулили йому рота і звяза-

 
  

Е

Ї

е

в соютавнвуа ть о м

й-