в кожного. А трьох гармат, що відбили від фронтовиків, вистар- чить. Ладунків маємо, як крашанок на Великдень. Охрим гордо глянув на товаришів. А ті як стій гукнули: --Хай буде республика! А комісарами: Павло й Підпалок! - А президентом -- Охрим! - А гарматами буде командувати Чайка, - коротко сказав Охрим, -- він служив у ,антилерії". - Непевний! -- хтось вигукнув, -- куркуль! - То що? хіба шевця візьмеш? -- відгризнувся президент, другого ,антилериста" нема. - А піхотою -- Підпалок. Влада повстала швидко й без перепон. Другого дня вранці на плотах і клунях біліли ,прикази", писані рукою самого президента, а замість печатки приложено до них дно його вісмикутної чарки з передвоєнних часів. Президент Надбагненської республики разом з комісарами сповіщав населення про незалежність Медвежого Вуха з околич- ними селами. Закликав нарід до спокою й праці та зношення з-під грубок золотих рублів до державної скарбниці, що місти- лася в коморі Івана Прийми -- комісара скарбу. ІМ. Пройшло три тижні. Був вечір, але в хаті комісара гарматчиків, Максима Чайки, не світилося, щоб люди не підглянули, як він шепчеться з донею Ринею. бо Батько оповідав з-під вусів, а Рина мовчки слухала. - І ви, тату, будете стріляти в українське військо, як воно прийде сюди? Чайка присунувся ближче до Рини й поклав їй руку на голову. - Я не зраджу України й не розіллю козацької крови. А за більше не питай. Та й сама мовчи й вигляду не показуй, що знаєш. Перед людьми обороняй республику. - А потім вони проклинатимуть нас. - Хто проклинатиме, а хто й благословлятиме. Нехай поки-що буде якась влада: нарід без влади жити не може... Рина помовчала й нарешті спиталася тремтючими устами: - А що буде, як довідаються ? - Звісно, що буде: мене розстріляють, а ти якось житимеш... Спинилося серце в Риніних грудях. У голові заклекотіли ку- лемети. В очах замихтіли нові жахи. - І чому вмерла бідна мамуня, а не я, -- майнуло в голові. - Ні, коли вже вмирати, то разом... Рина ясно уявляла собі всі можливі страхіття й муки. Під- час ,біженства" вона скінчила на Україні вищу початкову школу Й була найбільше освіченою на все село. В Київі до іншого життя прислухалася, придивилася. На засідання Центральної Ради хо- дила. Надивилася на свідомих людей.