ОЛ. БАБІЙ

БАТВКО-З І ДІТИ.

Як зайде ласкаве сонце за горою,

Повертає батько з поля із косою.

Ї втомившися кісьбою, йде до хати

Відпочити і з дітьми порозмовляти.

Тоді Галя і Данилко кучерявий

Покидають свої іграшки, забави,

Ї сідають на коліна свого татка

Та щебечуть мов на весну ластівятка :

»Ми були сьогодні чемні цілу днину,

Розкажи нам про війну за Україну".

Ї синкові гладить батенько головку,

Та розказує, а діти мовкнуть, мовкнуть:

»я тоді мав літ сімнацять лиїш від роду,

Як війна у нас почалась за свободу,

Добровольцем тоді став я під прапори,

Ї в боях пішов з Карпат по Чорне Море...

Років два боролось військо наше сміло,

Та не вдалося велике наше діло...

Впало військо мов те листя в падолисті.

Залишилося могил аж тисяч двісті.

А як батенько скінчить оповідати,

Син зривається, стає посеред хати

Ї тоді вогнем палають його очі,

Він, задивлений у чорну темінь ночі,

Кличе: тату! чуєш: тату, мамо, тату...

Я в сімнацять літ покину вас і хату....

Ї піду, як ти пішов до бою сміло....

Закінчити розпочате твоє діло.....

Тільки мати, що війни боїться й битви,

Шепче тихо у кутку слова молитви.

Ї не знає, сумувати, чи радіти:

»Який батько войовничий -- такі діти".
1930

-