28

синок заміняв ролю. Пішла лєзгінка. І Ти закусила вуста, як
страждуща Мадонна. Поміж вістрями ножів мотається дрібоньке

тіло твоєї дитини -- Ти боїшся, Мамо2.. Чого?.. Тих перших
страшних кроків в обличчі смерти -- чи...!
Бачиш? Хлопчина, пяний од щастя, --- пройшов гопака по-

між ножами! І на лиці Твойому другий усміх, в якому лелітка
сонця й запах весняних рож. Чуєш, як гремить саксофон? Те-
пер -- далі!.. Буря оплесків і пяний джезбенд!.. Забудеш слово:
Мамо!

ж ож ж

! Смерть.

Засіла в його зіницях і -- нема в них вогню.
Це-ж він, приятель мій.
: Не багато я вас мав!
З - Ще вчора -- вчора...
Він мріяв про бій і -- любов: про життя, що маяло білими
рукавами.
- Ходи! -- кликало.
- Я йду, я иду до Тебе, Життя!! Чи є що краще над борню
й кохання ?)....
Так він говорив.
- Цесс! Тихо).,
Чорна глибока яма.
- Падуть грудки, летить на груди каміння:
- Ду-ду-ду! -- гуде в сирій глибині...
Промінчик сонця впав на глину -- і заклювалася трава...

Цвинтар.

Сопух землі і -- кругом тучений, жирний цвіт.
І шум топіль, що з мозків соки пють.

І так від межі до межі: береза й кипарис.

У гірляндах повоїв на хрестах: очі.

На чорних крепах -- думки.

І на постументі звітріла надпись:

ж-

Я...

Я -- такий маленький!..
У хаті неділя й на подвіррі свято. Мати така ласкава, добра.
Свято."
Десь пропав чорний робітний день. Сховався до завтра.
Нині свято.
о Білі стіни сміються до образів. Крізь вікно кипить утіха
ластівок.