26

кличі: ,вплоть до..." Ми виділи, як горіли ідеї гуманности на на-
ших чоркгих стріхах. -- Ми чули, як скрипіли шибениці під тілами
наших батьків.

Ї дивно -- ті, що кричали: воля! - мали канчуки й нагани
- на нас!

І ті, що кричали: оратерство' - брали од нас наш кусок
хліба 1гв шию прикладом гатили.

Ми пішли оба в бій за нашу волю й нас поконали...

А життя далі вчило:
1. Все від віків формою подібне...
2. Ти ще був молодий, як маленький сернюк і не стерігся... їх -
З. Не будь балакуном -- і дивися на людей... Хто не має своєї

хати -- мусить її покласти, або зректися до смерти бути

господарем свойого життя... і
4. Держися самий і не числи на чужу поміч... Це так ще небіщик

Аврелій Марко говорив...

Правду казало життя:

Ідеї братерства -- доки ще порожний шлунок! Не вірю в них
-  доки не побачу братерства нації, одної Нації --- моєї! Інше все
- брехня!! Та -- нехай! -- побратаємося з усіми -- але не на
подвірю тюрми|!..

І мій Товариш так...

Вернув із поля бою... до своїх.

Ніхто його не хотів порятувати і всі від нього тікали: тубер-
кула фронтова!!. А він сказав:

- Ті, що все дали -- дали все... Ті, що тільки брали -- не
хочуть навіть хлібом нагодувати... Умерти нема де --

Кивали головами колишні міністри...

Кивали раменами:

- А я вас, пане, посилав туди? Я вас не посилав на Україну

і за Україну! Прошу, я не маю часу)!..

- - Ех, свої)..

- Ха-ха-ха!.. Що чужі?2!... То -- свої)!., і

І він станув лицем проти неба --

-- Скільки сонця, скільки сонця ще треба цій землі і скільки
гарячих -- громів!....

Ї вмер самітний на шляху...

ж ож ж

У полевій різниці.

Поміж двома верхами була невеличка площа.

Там було різницьке депо.

В загороді стояли корови. Не дзвонили в них на шиях дзві-
ночки--ковальця, ані не видно було напасених боків... Кожна --
як драбина. Телюхи обнюхували їх обсохлі безбарвні морди
й падали коло них на землю, з голоду й утоми.

За огорожою була їх остання стація. Там увихався веснян-