ж п а ну ТТ ті

тттн т сттут ж ту т лтя тж тт от ря уян

с анох от

пн ш
КК кж вк

е

Б
ї
ї
ї
е

 

нннн ан н , нн н и

22

-  Хай прийде Тарасько.

Прийшов Тарасько і привітав Степаніду.

- Можемо зараз вертатися, каже Петро.

- Можемо й зараз.

- Прикажи, осауло, щоб одні сані були готові і для жидів,
забіраємо їх зі собою в Самару.

- А жидів нам на що?

- На те, що вони наші приятелі, що жидівка моїй Степа-
ніді життя врятувала, на те, що ніде їм буде захиститися, бо ми
цю коршму пустимо з димом, щоби слід за нами позатирати. Вони
заслужили собі на велику нагороду. Скажи-ж, товаришу, від мене
нашим козакам, щоб тим жидам в дорозі не пакостили. Вони

- Ми їх у сніг повиносимо вовкам на снідання...
жщирі люди, хоч і не хрещені... А де ти попрятав драгунів?

- Не треба. Вони мають згоріти враз із коршмою. Ти при-

кажи і москалів приволікти сюди. Коней драгунських ми забе-
ремо враз з сідлами.
; - Ні, Петре, каже Тарасько -- як вже позамітати сліди за
нами, так хай вже і сідла згорять. На них царський штемпель
і легко їх пізнати... Зрештою нашому братові незручно на мо-
сковському сідлі...

- Добре ти кажеш, так і зроби... Підожди ще. Я купив
у жидів корову. Зараз прикажи зарізати і поживимось, бо харчі
наші певно вже минулися.

Козаки вийшли, Степаніда стала при помочі Рухлі одяга-
тися. Вона була дуже знемічніла, дріжали під нею ноги, голова
ходором ходила.

- Так ми, Петрусю, їдемо прямо на батьківський хутірг..

Петро поглянув допитливо на Рухлю і вона заперечила го-
ловою...

- Ні, серце, на татовий хутір не подорозі і треба би багато
накладати, поїдемо в Самару, а на хутір опісля...

- Требаж матусю похоронити, каже Степаніда крізь плач...

- Усе зробиться... Та ти подумай, що на татовім хуторі усе
пограбували москалі, не знайдемо там ні миски ні ложки, а ти
нездужаєш і тобі вигоди треба...

Степаніда вже не перечилась.

А тимчасом козаки збіралися в дорогу. Витягали сани зпід
снігу, вантажили скрині з добром сотника, другі справляли мясо
з зарізаної корови і складали в казани. Одні сани відступили
жидові, на які він складав свої статки.

На дворі вибралось на гарну погоду. Вітру не було. Потиснув
жріпкий морозець. На небі ні одної хмарки. Сходило сонце...

Поснідавши позапрягали драгунських коней у сані. На одних
посадили Степаніду з жидівкою.

Сонце вже підійшло високо і сліпило очі проміннями, що
відбивалися ярко від замерзлого снігу.