20

Здавалося, що жидівка зраділа почувши таке.

- Я ще з чоловіком пораджуся.. А що буде з коршмою?

- Нема чого радитися, бо ми, затираючи сліди за собою,
мусимо коршму пустити з димом. Тоді москалі ніодного кістяка
не знайдуть. Москва не сміє знати, що з тим рудим чортом і з дра-
гунами сталося.

Опісля прийшов сюди жид.

- Пане сотнику, ваші козаки викинули повішених москалів
у сніг, а що буде як вони очуняють і втечуть? Тоді булаб нам
велика біда. Я це говорив козакам, та вони лиш посміялися
з мене. Кажуть: ми так вішаємо, що вісільник ніколи не встане.

В цю хвилю Степаніда ворохнулась і важко зітхнула. До
неї прискочив Петро. Вона відкрила очі і розглядалася по хаті.

- Що зі мною робиться, Петрусю, ох! який страшний сон
мені приснився... Чого ця жидівка тут хоче?

- Ти у добрих людей, Степанідо, заговорив ніжно Петро,
я біля тебе і наші козаки тут, а ця жінка, то наша приятелька...

- Спігь іще трішки, моя гарна пані, нічим не трівожтеся,
я зараз вернуся, каже Рухля.

Вона вийшла, ведучи з собою чоловіка, розказуючи йому
те, що від Петра почула. ;

Жид дуже зрадів від тої новини, вернувся зараз і став Петра
по руках цілувати.

- Я панам козакам буду вірно служити мов собака і нераз
стану вам у пригоді.

Жиди стали зараз збірати свої статки, виносили з льохів
усячину і складали у скрині. -- Степаніда тепер твердо заснула.
Хуртовина не вгавала, а в димарі вило і свистіло, начеб чорти
сміялися.

Рухля вернулася в хату і дивилась вдоволено на спячу Сте-
паніду та прислухувалась до її рівного глибокого віддиху...

- Не турбуйтесь, пане сотнику, ваша пані здорова буде,
за це поручаюся моєю головою, це певно пявки помогли...

-- А багато у тебе цієї погані? Забери усе з собою, воне
людям придасться. :

- Трохи заберу, та цього добра на Запоріжжі доволі по
ставках та калабанях... Але ось я журюся, що з нашою коровою
станеться...

- Корову я у тебе купую, ось гроші за неї, каже Петро,
і поклав перед жидівкою червінців жменю. Ми корову заріжемо
для козаків...

- Тільки не зараз, каже Рухля, бо мені ще молока треба
для вашої пані.

Петро вийшов до козаків. Біля недужої сиділа Рухля і дрі-
мала. Козаки спали на соломі. Покотило дрімав на лаві сидячи.
Тарасько хропів голосно, підклавши на лаві руки під голову.
В печі горіло багаття. І сінях ходив вартовий козак, мегикав
з тиха пісоньку і голосно зівав. Хуртовина не вгавала начеб чор-
тяки весілля справляли.