- Це нам належалося за труд, як воєнна добича.

- Ну, каже Тарасько, гарна воєнна добича, нічого й казати,
та воно так по московськи, а по нашому, то це розбишацтво і за
це ми по нашому запорожському закону вас покараємо.

- Ми царські люди, віддайте нас під царський суд.

- Еге-ж, голубята, зараз повеземо вас з парадою У Петер-
бург, вам нічого не станеться, а нас випарять кнутами та в Сибір
поженуть. Та воно не буде по вашому, і ви готуйтесь на смерть,
та помоліться гарненько, якщо ви хрешені. ---

- Не смій, кричав цей перший. За це саме слово жде тебе
каторга. Знати тобі, що я думний дяк Фома Алексєєвіч Грігоров...

-- Як ти дяк, то пильнуй церкви і крилоса, а не грабуй чу-
жого добра і не захапуй чужих молодиць, а чи ти фома, чи який
інший чорт, то мені не важне.

- Ми вас всіх перебємо та перевішаємо проклятих хахлів...

- Спасибі, що нас повідомив про це. За це ми вже тебе
не будемо припікати, а тільки зараз повісимо...

- Ну-те, хлопці, мотузків та на сволок, лиш не тут, а там,

де вони спали. Опісля перешукайте коршму і позбірайте награб-
лене сотникове добро, нам пора вертатися.

Тимчасом Петро сидів біля Степаніди держачи її в обіймах.
Петро не знав, що біля нього діється.

- А що Петре з Степанідою?

Петро стрепенувся:

- Ще не прийшла до памяти.

Як козаки справилися з москалями, каже Тарасько:

- Пошукайте, хлопці, ще за жидом. Не може бути, щоб
у коршмі жида не було...

Коршма на Кривулі стояла на шляху із запорожських земель
у Гетьманщину, була дуже розлога і все мала доволі проїзних
гостей багатих і бідних. !

Козаки нарешті знайшли жида і витягли його зпоміж бо-

чок та скринь. Він дуже налякався і дріжав усім тілом.

- Не лякайся нас, жиде, нічого лихого тобі від нас не буде...
Хіба ти винуватий у тому, що у тебе москалі ночували? Ти нам
лиш скажи, коли вони сюди приїхали... -- говорив до жида
Тарасько. '

--- Вони приїхали перед двома днями з драгунами. Все в мене
поїли і випили, нічого не заплатили і поїхали. Гірка мені була
з ними година. А вчора пополудні знову вернулися, привезли
повні сані всякого добра, котрим тут ділилися, і привезли цю
молодицю. Клянусь на тору, що нічого не знав, я страшно наля-
кався, бо я знав, що то якась пані буде з старшинського козаць-
кого роду. Вона сердешна була без памяті, так як і тепер. Її по-
клали на лаві, а мені та моїй жінці не дозволили до неї наблизи-
тися. Моя жінка, вона розуміється на лікуванні і людям помагає,
хотіла цій пані помогти, та той рижий москаль впарив її кнутом
по плечах і прогнав... Я хотів вночі побігти до найблищої ко-
зацької станиці, бо я з панами козаками все жив у згоді і мене