16

з кількома козаками. Тут на вікні блимав каганець. На лаві ле-
жала якась людина вкрита кожухом. Петрові забило сильніще
серце. Він прискочив і стягнув з неї кожух. То була Степаніда.
Вона лежала мов мертва одкривши широко очі. Даремно Петро:
промовляв до неї пестливими словами, підвів її з лави. Вона ди-
вилась скляними очима нічого не розуміючи. На лиці малювався
великий жах. Світло смолоскипу не разило її очей.

- Моя ясочко, говорив Петро крізь сльози, я так лякався
за тебе, важкий шлях я переїхав, щоб тебе рятувати.

Степаніда сиділа на лаві мовчки нічого не розуміючи. Петре
налякався.

- Вона сердешна збожеволіла, скрикнув Петро в одчаю.

- Дай їй до рота глоток горівки, радив Тарасько, вонг
очуняє. :

Петро послухав, але Степаніда так заціпила зуби, що не
можна було ніяк рота розняти.

Та в цій хвилі в сусідній кімнаті щось заворушилось, від-
чинилися двері і війшов той самий рижий москаль, котрого Петро:
угощав на сотниковім хуторі. Петро пізнав його зараз і десятник:
Покотило теж. Москаль стояв на порозі кліпаючи заспанимию
очима. |
; - Какой чорт здесь шляється і спать не дайот!

Петром заволоділа страшна лють. Вихватив пістоль і при-
цілився до москаля, та в цей мент Тарасько підбив йому руку.
Стріл гримнув та куля попала у сволок.

- Дай спокій, Петре, то булаб для цього собаки за легка
смерть.

Тарасько схопив москаля і здавив мов кліщами та повалив
на землю.

-- Давайте, хлопці, доброго мотуза.

Москаль став пручатися, та його миттю звязали. Він кликав
драгунів на поміч.

- Не верещи даремно, і не зривай собі горла, твої драгуни
вже давно у Бельзебуба на сніданні, каже Тарасько.

Тимчасом козаки вскочили в сусідню кімнату. Там було від-:
чинене вікно, і хтось ним вискочив, козаки кинулись за ним і за
хвилю привели і другого москаля.

Зійшлась повна коршма козаків і зараз розвели в печі ве-
лике багаття. Тарасько перепитував бранців-москалів. Вони лая-
лись по московськи і погрожували гнівом щариці матушки та:
світлішого Потьомкина. Тарасько на це не зважав.

- Підогрійте, хлопці, кусок заліза, а тим добродіям чобітки:
познімайте, без цього не обійдеться.

Аж тепер москалі присмирніли. Перестали лаятись і відпо-
відали на ставлені Тараськом питання. Виявилося, що їм не так:
розходилося про сотникові багацтва, як про Степаніду. Про її
незвичайну красу перевідав один пан, що служив при світлішому;,
та був у нього правою рукою і хотів дістати Степаніду для себе.

- А це, що ви у сотника награбили, для кого було?