х о сс шлн

 

щшию мішочки з вівсом. Коні стогнали з перевтоми і зараз збилися
в купу головами до середини. Козаки обтріпували із себе сніг,
тупотіли ногами і били об себе руками, щоб розігрітись. А далі
добули із своїх торбинок горівку, хліб і сало. Тарасько приси-
"лував Петра ковтнути з пляшки глоток та закусити.

Відпочавши так часок поїхали далі.

Нарешті хуртовина стала ущухати, а далі зовсім устала.
Вітер пігнав хмари далі, небо прояснилося і заблимали ясні зорі.
Тарасько роздивився по зорях.

- Ще нема півночі, та бачу, що ми трішки з шляху збилися,
але вже тепер, як хуртовина минулася, то не заблудимо і до Кри-
вулі вже не так дуже далеко.

- А що буде, каже Петро, як москалі зараз виберуться
в дальшу дорогу а ми застанемо коршму порожною?

- Нема чого боятися, каже Тарасько, вони їдуть саньми
ї то важко навантаженими, а тепер неможливо їхати, бо шлях
завіяло кучугурами, які треба розкопувати. Вони найменше три
дні мусять підождати, а ми їдемо верхом.

Тепер справді лекше було їхати і всім стало веселіще. Їхали
так довший час, аж Тарасько сіпнув Петра за рукав і показав на-
перед себе на світелко, яке десь далеко блимало.

- Це Кривуля, каже, а як тепер світиться, то й гості там є.
Кому би то хотілось в таку негоду мандрувати. Вони почувають
себе зовсім безпечно.

Світло щораз ставало блище. Нарешті показалася велика
гора снігу, в якій з одного боку світилося. Козаки підіхали до неї
обережно і обіхали довкруги. Двері були засипані високо сні-
гом. Коршма подобала на якусь величезну потвору зі світляним
оком. Крізь віконну оболонку не можна було бачити, що в се-
редині.

Кількох козаків позлазило з коней і стало відгребувати
сніг від дверей коршми. Було чутно, як у сінях хрупали коні
і тупотіли ногами. Перед коршмою стояло кількоро саней заси-
паних снігом. Тарасько пізнав великі сотникові сані.

- Тепер я певний, що вони тут, бо й сані наші -- тепер
хлопці треба виважити двері і вскочити до середини зі світлом,
щоб їх засліпило, що й не стямляться. Ножі в руки і перерізати
драгунів...

Петрові відразу полекшало на серці. Він здогонив ворога.
Певно тут і Степаніда буде.

- Справтесь, хлопці, добре, та кромі того, що вам пообі-
цяв пан полковник, я від себе ще по пять червінців на кожного.

Двох кремезних козаків забралось до дверей, а тимчасом
Тарасько засвітив смолоскип, який освітив сніг рудим сяєвом.
Козаки виважили двері з бігунів і вони впали з лоскотом на сіни,
а по них вскочили в середину з горіючим смолоскипом. На сінях
у соломі лежали драгуни повкривані кожухами. На них кинулися
козаки з ножами і різали мов баранів. Петро тим ніраз не тур-
бувався. Він відчинив поожогом двері від коршми і вскочив туди

- шмн вшя г
е ся :

 

Е

тТиИ оя дя