185 а відтак пять літ капеляном митрополита, пок. Сильвестра Сембратовича. В 1891 р. прийшов на парохію до Вербиловець біля Рогатина і там перебув до смерти. Від 1903 аж до 1927 р. був рогатинським деканом, в 1912 р. був іменований папським шамбеляном, а всчаси облоги Львова був генеральним вікарієм і протопрезвітером галицьким. Ще в духовній семинарії був пере- конаним українським народовцем і як син селянина, що особливо відчував матеріяльні та духові потреби нашого села, все переймався працею для наро- ду. Був він безженним і ставши парохом Вербиловець, віддавав на працю для народу всю свою енергію та все майно. Для Рогатинщини має Покійний неоцінені заслуги. Він її будив, він її організував, він поставив її на ту висоту під оглядом національної свідомости, на якій вона тепер находиться. Йому належить також велика і благородна та незвичайно успішна в наслідках ініціятива заснування й утримування рогатинської української приватної гімназії. Покійний належав у нас до найідейніших і найкращих представників старшої генерації не лише нашого духовенства, але й усього громадянства. На склоні свого віку в 1922 р. перебув старенький діяч важкі переходи. В часі тодішніх виборів до варшавського сойму його арештували та вели пішки до тюрми в Бережанах. Від тоді й почав він чимраз більше підупадати на силах. Заслуги Покійного перед українським народом великі, а вже зокрема вони просто незвичайні для Рогатинщини, яка стратила в ньому неоціненого провідника й опікуна. Оо. ТЕОФІЛЬ ДРАЧИНСЬКИЙ. Зі смертю о. Теофіля Драчинського (21. червня 1929) зійшов у могилу визначний українсько-буковинський діяч, протопресвитер в Нових Мамаїв- цях, б. посол до буковинського сойму і краєвий віцемаршалок Букозини. Покійний родився 1862 р. в Погорилівці над ЛДністром у священичій сімі. До гімназії ходив у Сучаві, а теольогічний факультет скінчив у Чернізцях. Священичі свячення приймив у 18585 році. Пастирював спершу в Руськім Ба- нилові, а в рр. 1889-1892 при карному закладі в Станиславові. В р. 1892 «тав парохом у Товтрах, де був 10 літ (до 1902 р.), а опісля в Нових Мамаївцях, де його застала смерть. Будучи щирим народником, всюди здобув собі по- шану і довіря співгромадян. Від ранньої молодости аж до смерти брав живу участь в українському житті. Був основником майже всіх українських куль- турних та економічних організацій, а головно ревно працював в українськім священичім товаристві, якого головою був від дня його заснування аж до розвязання його ромунською владою. Стоячи на чолі українського церковно- еманципаційного руху, мав Покійний багато неприємностей від ромунської церковної єрархії. Зате великий був його вплив серед українського право- славного духовенства. Доказом цього факт, що українське духовенство одно- голосно вибрало Покійного послом зі свяченичої курії. В р. 1913 після усту- плення зі становища краєвого віцемаршалка проф. Степана Смаль-Стоцького (внаслідок конфлікту з пок. пос. Мик. Васильком) віцемаршалком краю -- як муж довіря всесильного пос. Василька -- став Покійний. Короткий час віцемаршалківства Покійного, безпосередно перед вибухом світової війни, не дав йому змоги належньо проявити свій організаційний талант. В часі війни був Покійний воєнним духовником як інспектор військових право- славних священиків. Після заняття Буковини ромунами і знищення всіх діля- нок українського життя Покійний -- як сільський парох -- не міг у ство- рених умовинах братіянщини грати помітнішої ролі. Колиж з приходом до влади нац.-цараністів наступила деяка полекша, Покійний почав проявляти признаки діяльности, та старість і недуга не дали вже йому спромоги зазна- чити себе в повному обємі. Покійний був громадянином у повному того слова розумінні, визначаючись чистим характером, великою любовю бать- ківщини і щирим народництвом. Зкщажюьо - ! Ї ! " юв