Перед кількома роками винайшов німецький інжинір Флетнер"
особливші вітряні двигуни, що посувають кораблі на морі за допо-
могою сили вітру. Головною складовою частю їх є т. зв. ротори. Є
цо два металеві вальці, високі на 15 м, промір яких виносить два..
метри й вісімдесять центиметрів. Вопи обертаються довкруги свовї
оси ві скорістю 120 разів на мінуту (рис. 4). Коли валець крутиться
: нема вітру, а таксамо тоді, коли він у спочинку, і вітер дме, то ні-
чого замітного не діється. Але коли роторний валець стане, крути-:

! тися підчас вітру, то струї повітря розділяться з обох боків ротора

: неодностайно: з одного боку, де рух вальця відбувається проти ві-

тру, буде він перешкоджати рухові струй повітря-вітру, з другого

боку струя вітру буде йти саме за рухом вальця. З тої при-

чини повітря буде натискати на ротор та тручати його прямово до
напряму вітру і тимсамим порушувати також корабель.

В 1924 р. вперше поплив роторний корабель ,Букау". Його-
ротори вимагали для свого руху від елєектромоторів, поміщених на
нім, 20 кінських сил, а з повітря забирали енергії на 1000 кінських
сил. Це є величезна ощадність. Користуючися роторами, можна
ощадити підчас плавби великого океанського пароплаву з Гамбурта
до Індії яких 200 тисяч долярів, тому, що замісць витрачувати ка-
мяне вугля на витворювання рухової сили в паровій машині ко-
рабля -- черпається дарову енергію з повітря.

Роторів зачинають уживати також до порушування літаків
та до обертання елєктричних динамомашин.

ІУ.

Мабуть раньше, як силою вітру, стали люди користуватися
снергією текучої води та будувати для цеї мети вобяні двигуни.
Найчастіше приноровлювали їх спершу у млинськім промислі. Най-
давніші млини сягають ще доісторичних часів. У біблії читаємо, що
Самсон обертав млинське колесо в неволі у Филистинів. Римляни

 

оя переняли млини до мелення збіжа з Авії, але звичайно уживали до
7 обертання їх невільників. Водяні млини появилися щойно «перед

2000 роками. Тодішній римський інжинір Вітрувій розповідає, що
до порушування тих млинів уживали водяних коліс із лопатками.
Старовинні Римляни не лише мололи збіжа, але також виконували
інші роботи при допомові водяних коліс, як напр. підносили воду
па бажану висоту, різали дерево та мармур.

Всілякі є роди водяних коліс. Найзвичайніші поміж ними
такі, що їх долішна часть находиться у воді. Вода захоплює доліпшні
лопатки колеса своєю течією та вправляє його в рух. Справність
цих коліс стає більша, якщо задержиться воду ріки при допомові
греблі та пуститься сильну струю її на колесо. Так уладжені ко-
-леса, зовуться підспідниками.

Водяні колеса, що мають на обводі корці (комори), зовуться
корчаками. Вода спадає на них з гори, наливається у корці та по-
рушає колеса своєю вагою. Такі колеса будують біля природних во-.
допадів або штучних, утворених при помочі греблі,