83

Одначе на цьому не скінчилося. На протиукраїнський союз
гетьман мусів відповісти також союзом, який ослабив би значіння
польсько-московського договору та зміцнив політичне становище
України. Вже віддавна провадилися переговори між гетьманом
і шведським королем, а тепер ці переговори тягнулися дальше
і в 1657 році вони йшли вже зовсім успішно. В цих переговорах
брав також участь і семигородський князь, а крім цього Швеція
договорилася також з Бранденбургією-Прусією. Остаточним вислі-
дом усіх тих переговорів було те, що ці чотири держави рішили по-

ділитися Польщею. Україна мала. дістати всі українські землі, що .

ще були с тід Польщею, а також полудневу чадтиту Білої Руси.
Швеція мала, дістати північну Польщу. це є краї, заселені тільки
польським населенням, а крім цього Курляндію, Ливонію, частину
«Титви й північну Білу Русь. Бранденбургія-Прусія мала дістати
західні польські краї, а князь Богуслав Ралзівіл мав дістати решту
Литви, як окреме князівство. Польське Королівство мало обіймати
тільки полудневу часть тодішньої Польщі, але без українських д-
Мель, З тТиИМ, що польським королем мав стати: семигородський
княЗь. :

Це був плян великий, бо він мав скінчитися поділом просторої
польської держави. Це. нагадувалоб колишній поділ Галицько-Во-
линської Держави між Польщу й Литву! Польща лишилась би ма-
ленькою державою, а замісць того булаб могуча Швеція й Україна,
яка зєдинила би в собі всі українські землі, що передтим були під
Польщею. В такій ситуації московська, держава, мусілаб війти на-

Рзад на становище, яке вона мала в ХУї. століттю, мусілаб вали-:

шити врсякі пляни щодо придбання собі прибалтійських земель та
щодо здобуття політичного впливу на Україні.

Перед такою грозою обі держави рішили себе обороняти, але
тільки дипльоматичним способом, бо ані Польща ані Москва не
могли тоді думати про війну з Україною. І як Польщшща, так і Мо-
сква вислали своїх послів до Чигирина, щоби прихилити гетьмана
на.-свій б'ж. Польські посли робили Хмельницькому ріжні обі-
цянки, але тетьман не дався на них зловити. Остаточно гетвман
сказав до одного польського посла так: ,Хай польське королівство
зречеться всіх своїх прав, що воно заявляє на ціле Князівства
Руське і хай віддасть козакам Русь по Володимир, Львів, Ярослав
і Перемишль з умовою, щоб вони від ворогів річпосполиту захи-
щали. Алеж польська шляхта на це не дозволить, хочби їх сто в ці-
лім королівстві лишилося, а козаки, поки сил стане, від цеї умови
не відступлять". А іншому польському послові сказав гетьман такі
слова: ,Хай Поляки всіх Русинів вільними проголосять, хай ів
ними як із приятелями й сусідами, а не як із підданими поступа-
ють; хай вречуться всіх своїх претенсій до Руси, бо Поляк ї спокій
у купі на Руси перебувати не можуть". Це були рішучі слова, ви-
сказані нашим гетьманом. Гетьман знав, чого хотів, а міг так ска-
зати, бо опирався на могучости Української Держави, яку збуду-
вав і якої став начальником.

Є

ї

!
!
|

х

..ь-
З

нстжнти Тя