А ієероне! Невже-ж ти відважився
: По славу Геляди сягнути?

Ти тут, де найкращі змагаються,

Чоло, що в неславі, смів пунутн?»

Ги ноегідний квітчатися лаврами,
Ба,. навіть сягати за ними,
Бо в них усл слева гелябськая,
Бо в них самі чеснії чинц"
Аісроме! Йди ееть із Олімпії...
Ти маєш тавро ще проклоку...
А там, бе за честь йдуть змагання --
Там місця нема Хієроту!"
Бовшів, 26. УП. 1929.

» с: З с а о м м ам

вАсиль С(:)ФРОЦЇВ-.ПЕВІІЦЬЗКуИЙ

НА ПОХОРОНАХ.

Всі, люди дивувалися, що Петро так. плаче за свосю жінкою.

 

- - А дивіть-но, ку мо! -- шептали нишком /ІыН[хП поволі ун
паючи за ломовиною. -- Ї здається, не ЖиИли 8 собою так ,ДО()РР. а як

за нею забанував.

-- Е, говоріть, не жили! Як там було, так було. а померла --
о й пл ШЧ Та й де могли добре жити, як вона більше як на два-
цять літ старша, від нього? !

А дивіть. і ніби плаче, а навіть не схлипне ні разу! Сльови
самі течуть. Такий задуманий та захмурений, гтейби у її трумну
дивився ;

- І* , товоріть, кумо. Вмерла, тай тільки.

- Але видно, що йому жаль, що таки щиро плаче

Петрова сусідка розказувала нишком, мов яку велику тайну:

- Таже г'н кажу вам, кумо. за цілих двацять літ слова, до
неї не промовив! Ні злого, ні доброго. Так. йкби її не було коло
нього! Тільки, що їв та спав зимою в хаті, а то все на дворі та в полі
пколо роботи. Щоби лише її не бачити!

-- Ой, та бо й його доля з нею незавидна була! -- (п вчува-
юче зітхнула вдовиця Марта. -- Дивіть! Йому сорок пять літ, а ви-
глядає як старий дід! ї

Сестриці шептали між собою, злегка нахиляючи до себе го-
лови і коравими, худими долонями заслонювали від вітру воскове
світло. Петро Шпог як хмара, а з очей плив ручайок. слів. Навіть
як вертали вже з кладовища, він ішов сам і не відзивався до ні-

:

жого ні словом. Ч(иоз[ закусував губи і нові сльози плили з очей.