літ золотило проміннями зелений тай життя. А тепер?.. Може вже
оце життя счорніло й мохом, цвіллю поросло?..

Коли жінка убралася і причепурилася, глянула у дверкало,.
опісля запитала чоловіка, усміхнена і розпромінена:

-- Ну, тепер мені скажи, чи гарна яг..

-- Коли твоя душа буде така гарна, як тіло, то станеш ідеа--
лом жінки...

- Невже тепер я ним не 67..

о Ніхто ним не 6. Вся суть життя лежить у тому, щоби вма-
гати до ідеалу. :

- ЖКолиж нема ідеально добрих людей, то чомуж ти на мене:
лихий?..

-- Я не лихий, тільки мені прикро...

- Тому, що я сказала терпке слово про твій плащ?.. Хай він»
уже висить... Вибач мені, не гнівайся, Поцілуй мене!

-- Не маю настрою тепер...

-- То я сама тебе поцілую... Ось маєш: раз, два, три, а прок:
довження буде увечері... після опери... ;

Окоро взяла на себе плащ, іще скоріше попрощалася із чоло--
віком і сином і вийшла з кімнати.

П.

Не міг собі пробачити. Як міг її пустити в таку заметіль?

Глянув крізь вікно. У сніжнім буревії щевли протилежні доми,.
вулиця, щевзла земля й небо. Тільки безліч білих метеликів закрила»
світ і крутилася серед шуму й реву бурі в безцільному вирі.

В таку пору... як добре сидіти в теплій хаті та неначе з крех
мяної скелі, в почутті безпеки, дивитися, як море жЖиття довколах

лютує, кипить, бушує, запіненими явиками бурунів хмари лиже,.

то знов у власнім лоні смертоносні прірви відчинявб...

Син не дав батькові довго думати. Сказав, що пускає валів--
ницю в рух. Хай тато уважає, щоб залізниця його не переїхала.

Дивився на забаву сина, а думки одна за другою не давали:
йому спокою. Глянув на.годинник: пів до семої. В семій початок.
опери.

-- Чому вона пішла так скоро?.. Та ще важніша річ: чому
пішла сама?..

Не то не попрохала, але навіть від нехочу не запитала: .Мо--
жеб ти пішов зі мною равом?.."

-- Тату, прошу мені добре накрутити машину...

Зробив це.

-- Відповідь ясна: не хотіла йти зі мною... Причина, що я вже-

був на тій опері -- смішна. Не про це тут іде. Товариство - туг

головна річ... Значить, не хотіла мойого товариства... Пять літ бев-

мене... Звикла до самоти... А може до іншого товариства?.

Злякався цієї думки і щоб її відігнати, разом ві сином наслі--

дував фукання паровоза на стації.

 

р еіт затестнко ан жк льі

кв

"йа у е

;" шн