СКЕ е КЯТ
ВЕЗ і ові ЗЗ в а З

 

 

осип ТУРЯНСЬКИЙ
ТЬМА І СВІТЛО.

(Уривок із повісти).
Г

Чує протяжний свист і далекий, придушений зойк і квиління.

- ИК тяжко вертати зі сну -- до чорної дійсности!

Камяною горою кладеться на свідомість думка: Хто я?... Лю-
дина?.. Ох, ні. Я чорна кертиця, закопана в землю. Сторчу в батні,
що змішане ві снігом і дощем та кровю. А наді мною -- сонце?.. Ні,
лиш темні хмари сунуть. Над моєю головою -- чи співає хтось?.. Ні,
лиш кулі свищуть.

"Щоєь маленьке, тепле сіло біля нього й доторкається його. По-.
чЧув дитТячий голоб:

- Тату... вставай... пора нам бавитися...

Срібнострунне слово сина розбурхує батька. Сідає на софу,
бере сина на коліна, гладить його по русявій голівці та думає
хвильку, здивований:

- Невже це можливе?..

Пять літ - жертва вогняних'воєнних пащек... леду... голоду
й холоду... в неволі, наче звір у заперті... дружина й дитина -- не-
вловима мрія... а тепер?.. :

Чую серцем биття серця моєї дитини... А там... біля стола --
вона сидить... читає щось...

Від учора, коли приїхала до нього жінка з сином, йому вда-
ється, що його пятилітнє життя на війні та в неволі було якоюсь не-
стерпно гнітучою зморою, з котрої він учора пробудився до сонятш-
ної мрії давнього життя.

- Що вона читає так завзятог.. Журнал мод...

Чому сюди не гляне... на нас обох?..

Син неначе зміркував батькову думку. Окочив йому в колін
на землю, побіт до стола, взяв матір за руку та привів її до батька.
й посадив біля нього, а сам сів по середині між обоїма.

- Мамо, розкажи нам, як ми обоє їхали до тата у Відень.

- Я вже розказувала й ти розказував... Тато вже внаб...