прозрадженого... Вони хоч приблизно зясовували прірвну глибінь
болю й смутку його нутра... Відгравалася трагедія, якої покінчення
неозначене...

Бурхливі завдрощі палили єство.. Нові думки товпилися
як день, так ніч, і хаотили напружену уяву... Одно відірване явище
 побуджувало його до тисячних міркувань і неспрецизованих. ви-
сновків... З мовольним, зусильним трудом здвигнена будівля гнеть
розпадалася, наче дитяча забавка-домівка, збудована на піску..

Лоиттєва загадка таки силоміць побільшала його подратх-
вання. Він знову в незмозі підійти до неї з належною розвязкою...

ОПІВЕЦЬ.

-- Настали часойки, що в комірниці грайки...

- Типир гтаздувати, що зи старов бабов гуляти. Розженися,
а лихе тобі до віч; до обличча смієся... Утроба болит, рот ни гойкат,
ай мовчит...

- Забрали, що знали, а ми, ги квіти на морозі, зівяли...

- Мусит таке бити, хто ни вміє жити... Ми ліси підпирали,
понад води дуй-вітра шукали, а пани мітлами наші порохи змітали...

- Вже нам серцем ни радіти -- прийдеся одуріти...

- А на ярмарки, а на сьватки повні всі жидівські лавки,
повні всі шинки.. ;

- Танцююг килішки до схочу, а загортки в торочу..

- Ни буде, ни буде зворіти... ще пуще по всіх дорогах почало
темніти..

- Мусиме на стучах і вихрах дритотіти й листом трепети
тремтіти...

- Треба било жити хотіти...

- Наша справа й наша слава з свого розсудку дурного про-
пала й нитда ничого ни придбала...

- Нирозум і звада -- наша заглада.. Всягди й завжди реве,
клекоче... Богойко сьвятий відат, чого вона, хоче...

-- 6 "Нивом і верхами постелились нивпини свари -- счарували
нас окаянні чари...

- - Ой, ни такого промовця шукати, оби міг тото зповідати.
Ту би великого Буяна з могили визирати, що дораз на сімох скрип-
кох знав вигравати, на сімох скрипках вигравати, нидосяжні, ни-

 вахідні ліси, скали порушати, що з вірлами та соколами під нибиса,
умів літати... Ту би соловіїв позбирати, оби співали, правду сну-
вали, всю кару карезну на очи ставляли...

Замовк і важко віддихав, мовби втомився цією імпровізацією.
Виділося, що вповні позабув про оточення, тільки задивлений в я-
кесь марево, порушував струни свойого серця, а вони вигравали,
що чули, що знали...

Всі Міцно бажали, щоб зявився співець, що єднав би в собі
силу міліонів і могутніми рапсодіями попровадив їх на нові шляхи
до світляних просторів...

- -..-О.-.-