Пошаліли й подичавіли...

Хай пропаде світ -- хай загине по ньому слід!

Не буде справедливости до віка! Тож не торочіть про куль-
туру чоловіка"...

ЙйЙого окружили темні постаті Й поблискують мечами... Він го-
ворить безупинно, аж утомлений і схвильований безпамятно зато-
чується над прірвою... :

і Я зжахнулася і знайшлася у великій, просторій салі. На під-
висшенні, мов на троні, сидить чорно зодягнена пані з короною на,
голові. Входить декілька молодців. Перший у зброї, З мечем, інші,
лк янголи, з крилами. Узброєний хоче взяти мене. Ховаюся ва стіл.
Зверхниця таки наказує брати. Схиляюся до долу і тремчу, ридаю.
Вона невмолима; сходить сама по мене. Змилосердилися. два янтоли
і прохають за мною. Вволяє їх волю. !

Долітає до моїх ушей дивне напімнення: Немає тому добра,
в кого широко відчинені двері нутра...

Вистрашена втікаю, аж опинилася серед височенного ліса.
Бентежуся, серце стукотить, бо нічна година... Тихо. Нараз вида-
ється, що ворушиться земля, що захоліталися верхи дерев, що до-
ходить далекий гуркіт грому.. Тут і там майже блискавиця...

Продираюсь крізь правічні гущави...

Пролітають якісь постаті.. Окорять не задержуються...

На височинах заблисла рясними, промінними світлами вели-
чава святиня! Забрязкотіли двері й відчинились, а колодки й замки
долі дебрями в прірви покотились...

Несамовиті їздці в огняних, палахкотячих зброях швидко від-
лалились...

Шляхи за ними запалились і чисто стемнились...

Тільки земля стогоніла, мовби їх тримати на собі не хотіла...

Грянули могильні жильці в святиню, наче схвильоване море...
Всі навколішках, лицем повернені до долівки... Ровзходяться жа-
лісні зітхання...

Я клячу на порозі. Надто висилена ходом по стромах і перебу-
тими сценами...

(Залунала могутня молитва, підносилось важке обвинувачення.

«Господи Боже! Порох наш у землі спочити не може...

Підводиться равз-у-раз знов, бо даремно пролита наша, кров!

Діти оніміли й очі їм затемніли... В безладді жруться, а во-
роги тішаться і сміються...

Обгородили їх тюрмою, обложили торем і тіснотою...

Матері вмлівають, бо синам і донькам кайдани вкладають,
під стіну ставляють, що по сво й ом у хочуть жити й по свойому
Тебе хвалити..."

На дворі шум великої хуртовини, в якій губляться слова мо-
литви... Видиться, що скупчилися тут найшаленіші вихри й най-
пютіші метільниці...

Йде завзягущий бій і наступ... '

У мойому серці зроджується безмежний сум ї важка трівога»..