36

виконує бездоганно на себе приняту працю, не заслуговує на на-
смішки й догану, але на поважання й пошану, тим більше, коли ви-
конує ту працю для громади, та ще и даром. Сподобався мені й про-
вірник, що не дозволив на насмішки над собою, хочби й свото ше-
фа, сподобалося мені й поступовання того радника, що пізніше пе-
репросив возного. Йому зачіпився був гачок за камінь, він був трохи
схвильований, як у тій саме хвилі провірник запитав його про ри-
барський листок. Та вже найбільше припала мені до серця розумна
думка, що коли хто хоче, аби чужинці поважали йото і його націю,
то найперше мусить сам своїх людей поважати, хочби вони й були
тільки прошрниыии рибарських листків.

Вийшов я із зібрання і думав, ідучи домів: багацько ми, укра-
їнці, мали й маємо людей, перед якими варто зняти капелюх, а про-
те не віддаємо їм навіть такої чести й пошани, яку віддають чу-
жинці своїм провірникам рибарських листків.
9990600090000009090999999999900099000099999900099990099999
Ф90000000990999099099990009000000900090009900090090900о

ЮРІЙ КМІТ

КВІТНІ ЛЕВАДИ.

(Виривок з МАНДРІВКИ).

Зхмарюється овид надо мною...

Невидні післанці обступали й окружали мене...

Кострубаті тіни стежать за моїми слідами...

Весною, в суботу поклалась пізно й міцно втруджена зараз
уснула. Ониться мені, що я в місцевій церкві, що клячу перед ве-
лично построєною могилою, на яку невидньою рукою сиплються:
білі камелії, лєвконії і конвалії.. Нараз усі хоругви хитаються!
й похиляються до землі, звернені до великого престола. бічні об-
рази зливаються в одну цілину й розпочинають вібрувати, але в та-
кою швидкістю, що годі дотглянути; раптово вдаряє яснота сонця,
проміння розсівають золоті пасма й поволи цей світляний обрав..
тоб-то царські двері, підіймаються в гору. Бачу крізь зроблений
отвір на ступенях вівтаря стопи, потім, коли образ злетів вище,
видко більше постаті. Дж тут доглянула я цілу особу Христа, в гра-
натовій кереї. З піднесеною правицею і спокійним обличчам до-
зволив мені приглянутися, далі зробив мовби знак хреста в пові-
трі.. щдявилася чудова веселка і вквітчала надзвичайностями Мо-
гилу... Височиною розійшлись райські мельодії, що кінчались ре-
френом »Слава замученим борцям! Що найціннішого мали, в дарі
Батьківщині віддали!" Я розплакалась і припала до долівки...

Підводжуся, а передо мною висока скеля, на якій стоїть роз-
кудовчений муж, що,кидає в простори вагітні єлова:

»Відчиніться небозводи, зашуміть, заревіть спінені води, бо-
тлумляться над побитим, ограбленим переможні народи!

Ви люди? Колиж не по людськи чините -- яке свідоцтво вам'
буде? : Зн