31

-- Хто його побачить у таку хвилину. тому смерть писана! --
виспівував довговязий Жмудин кільком русявим, повнолицим Пин-
щанам, а вони кивали мелянхолійно головами.

- Егеж! Н...ського полку саме тому й не стало, що перший
його побачив. Та спасибі йому, бо заслонив нас хрещених від ваги-
белі - підтвердив один із них.

Це була правда. Микола Уласович не розрахувався і 8 двох
повних сотень обох баталіонів ї тому вислав Степана з вісткою до
головного команданта. Приняв його генерал Милорадович, який аж
ахнув, дізнавшися про катастрофу, яка постигла полк.

- Доложіть його превосходительству, що завдяки нашим На-
полєонідам маємо вже один полк мерців! - сказав свому адютан-
тові.

Адютант, молодший граф Репнін, усміхнувся, зрозумівши на-
тяк тенерала і виїхав туди, де Беннітзен живо сперечався з полков-
ником Фулем, тим самим, що перший викладав плян битви сер Ро-
бертові. А Милорадович, сивий уже і статний хахол, ласкаво звер-
нувся до Степана.

- А ви були при полку?

- Так, увесь час, ваше превосходительство! І мені і батькові
вбили коні.

- Не дивно, -- засміявся генерал. -- Беннігзенові здавалося,
що Наполєон уже втомився, і бажав його розторощити. Ха-ха-ха,
розторощити! А мені не вірив, коли я казав, що це він сіме висна-
жує нас і грається...

-  Н...ський полк зараз відмашерує у задні формації - сказав
У цей мент адютант. Степан не тямився з радощів, почувши таке.

Задихавшись, добіг до Миколи Уласовича, який на торговиці
"Фрідлянду ждав приказів.

- Збірайте, тату, салдатів! - гукнув весело, - йдемо до заду!

Обезсилені, виснажені, охлялі салдати мячами поскочили
з місця. Миттю зловили два драгунські коні.та привели до полков-
ника.

-- бідайте, ваше високоблагородіє! Їдем геть! -- гукали.

-  Егеж! Ади, як тут погано, нічим цегольня! --- додавали інші.

І справді. Раз-у-раз у стріхи та стіни хат вдаряли повні кулі
батерії, яку тенерал Віктор поставив проти московського осередка.
Ліворуч чути було крісову пальбу вольтіжерів Нея, праворуч чер-
воніли китиці гренадирів Удінота. ї

Вітром носилися сюди й туди адютанти та ординанси, з тру-
дом налазили у хати ранені. Вісти, одна лячніша другої, відбирали
останки відваги запасним, які ждали черги.

- Ней і Лянн напірають на город! -- кричали одні.

- Мортлє обійшов праве крило! -- впевняли інші.

- Батерія осередка взята. Ратуймося! верещали тікаючі
артилеєристи.

.