п сн е в А лк

 

Е я ' аа тл веклаНи

   

 

ІХІ» тармат, крики, СТОНІІ зойки, ПРОЬДІОНР слова команди зли-.
валися в якусь ІІЄЬОГІЬНХ СИЧфОНіЮ масової р1ЗН] обчисленої на»:

ЄфЄЬТ ВЬРИТОІ ОРЄО[ІОЧ ІЄРОИСТБО. а осору Жної, ОРХ тальної, позбав--

леної всякого глибшого підкладу. Честолюбність одиниці та страх-
перед карою, -- чи це не мало на оправдання смерти тисячів? Глуха:

лють обхоплює нещасну людину, яка бачить, що рабський її послух:

довів її тільки до насильної смерти, кинув її як гидливе стерво в па-
щу Молоха війни, щоби вгнобити жагу людини.

Мало не всі офіцири потратили коні і Степан Миколаєвич сту-
пав теж пішки у рядах салдатів. У штиковім бою послугувався шпа--
дою, доки й вона не трісла, вдаривши плазом 00 насаду штика. Тоді:

взяв кріс упадаючого салдата, інші подали йому жменю патронів:
і він відступив за лінію, звідкіля бив у ворога влучними стрілами..

Ї ось підійшов до нього батько.

- Що вам, тату? -- спитав, побачивши, що Микола Уласо--

вичЧ з трудом ошрається на шпаду, а сам білий, як полотно.

- Нічого великого! зЗачарував хтось нас обох сьогодня. Тіль- -

ки коняка, падучи, ногу придавив. А ось у Тимофея Івановича, у р-

вало обі ноги. Іди-но, сину, та зваступи його при баталіоні. А! Ще це? :

Впродовж усього осередка московських ліній замовкла нагло

канонада. знищеня перепинилося і тільки по боках наче громовиця "

гуділи батерії обох сторін. І ось легкий подув південного вітру звіяв

дими і вмить зміркував" Степан, що значить ця перерва. Зміж. хат.
села Постенен виповвла лярка, срібною лускою світяча потвора, яка :
швидко розтяглася по рівнині в довгу стежку. Це кирасири гене- -

рала Напсуті йшли наступом на здесятковані лінії.

На великих, грубокостистих, тяжких конях сиділи вибрані,
хоча не ростом, але силою замітні мущини з довгими простими шаб-
люками в руках. Грізно маяли крашені кінські хвости на; сріблис-
тих шоломах, а нагрудники світилися здалека справді наче гадюча
луска. З шумом, тупотом та брязком надбігали ескадрони, аж дрож

прошибала втомлених кількагодинним боєм салдатів. Вони мимо-
хіть пятилися і нервово, трівожно звучала команда: ,,Рівняйсь!
Рівняйсь! Перший ряд, клякни! Црх*гш“г .пали", Заїршіш бевладна
сальва, одначе невеликий був її наслідок. Всього кільканацять ївд-
ЦВ відхилилося ввад, або звалилося на землю. Атака йпшла далі,
а коли мнгьш голови найшлися на десять сяжнів від лінії штикіт
звучний, звінкий високий голос дав прикав:

Уетге а їегте! Міуе Г етрегенцг !

Скаженим ревом повторили тисячі голосів оклик командира.
Р ньому висказали лхоршргьш душі все безмежне захоплення, яким
їх поривала за собою індивідуальність звеличаного полководця,
в ньому звучали й уся хоробрість, гарт та погорда смерти у сотнях
боїв штп тИХ борців.

Міхе Г етрегешг! З цим покликом на устах відбували ці ти-
сячі гучні паради в Тюілеєріях і дивилися на велич та можність лю-
дини, яка у своїй офіцирській ладівниці носила вже перший цар-
ський вінець Швропи. Цим покликом витали вони і паршашв які
колись, таксамо, як і.вони, махали шаблями та штиками, або при-