- Ці люди йдуть на смерть! -- майнуло у Степана і холодом
повіяло на нього від цієї гадки.

- Вони, ці салдати з далекої Азії, зпід Уралу, зі соняшної
України, з Печерських та Вологодських лісів -- усі вони йдуть: бо-
ронити саме цієї потвори, що забрала в них усе їхнє крім життя,
а тепер заправила від них ще й це останнє, щоб закріпити вза собою
владу. Влада! Лиховісна система обезволення, надужиття, грабежи,
насилля -- тюрма народів...

Степан Миколаєвич ніколи не приставав душею до тих безси-
лих рабів всемогучої влади. У травні їздив він у француські ква-
тири, як товариш висланця головної команди до маршалка Бертієра,
і там бачив наглядно, як ставиться військо до імператора. Він вмить
збагнув, як при абсолютній владі володаря за підданими може бути
ще тільки свобід, що вони не перестають бути людьми. Саме на цій
лінії, яка розмежовує права й обовязки обох сторін, сходяться вони
перед боєм і кажуть до себе: ,Ось за вдержання цієї межі, за трою
владу та за нашу свободу пролиєм кров!" А тут?...

-- На зеленій Україні чимало ще жило людей, які тямили
Січ. ОСкрізь у дворянських родах покутували гетьманські традиції,
а в молодих серцях та уявах нераз виринав дух Мазепи... Ось, чи
це не йде на велетня новий Давид -- Карло ХІЇ? Чи не час на дру-
гого Мазепу? А там... чи й після нього прийде... друга Полтава?.

Ясна смуга на сході поширювалася щораз то більше і рожевіла
знову, коли гуркіт безконечного табору гармат збудив Отепана, із за-
думи. І саме тоді на тлі ліса біля Постенен блиснув вогник і грім-
кий гук гарматнього вистрілу потряс повітрям. Ї бсь усе мов ожило.
Раз привітали ворога Французи, то й нічого буле скриватися. Нав-
паки, треба було показати всю силу, яка була, абе ще й більще,
а перш усього боєвий захват і охоту. Заграли труби, загреміли ба-
рабани.

- Марш, марш! -- командували офіцири артилерії і спіжеві
дивогляди з грохотом та брязком стали пробітати біля Степана. Та-
кож і Микола У ласович сів на коня, а по хвилині оба баталіони ма-
шерували бічними переулками, щоб заняти визначене становище
напроти цегольні. :

Прийшовши на місце, салдати побачили перед собою фран-
цуські кольонни, а за ними на горбку гармати. Одначе ворожа лінія
не виглядала з початку ні грізно ні небезпечно. Салдати з цілим спо-
коєм добували зі сумок сухарі, а з двоколесних теліг, що їздили
упродовж лінії, наливали кожному повну полеву бляхівку горівки.
Опісля надійшли попи благословити ідучих у бій іконами....

Аж ось червона куля сонця вийшла над овид і вмить розсіяла;
опари, які підіймалися з річок та озерець над раном. Ї аж ахнули
всі, коли перше золоте проміння розсипалося по узліссю західного
ліса. Від Сортляцького ліса аж по цегольню простяглась рябою
стежкою француська армія. Частина опіралася об ліс, одначе ліве
крило висіло, так сказатиб, в повітрі. Кожний зрозумів негайно,
що один удар московських мас роздавить ворога і всякий дивувався!
тільки, що Французи замісць до відвороту ладяться. до бою.