неї приходить відворот? Ви певно тямите Австерліц, Миколо Ула-
совичу. Ми там були рагом... Несамовита людина цей ,ампулере,
а його гвардія... бр Аж мурашки по спині...

- А внаєте ви, Тимофею Івановичу, чому у вас мурашки по
спині лазять, а в них там ні?

Тут полковник показав рукою на західний ліс.

- Тому, ,братєц", що вони знають, завіщо ллють свою кров,
а ми... ?

- Ми також це знаємо! -- живо відповів майор -- і хай про-
паде той, хто цього не знає!

--  Ага, ви про те... Ну, гаразд! Тільки, бачите, це, за що вмі-
раємо і ми і вони, і їм і нам не варта і віхтя соломи! Ба, мало того!
І між нами і між ними може волів би дехто носити на голові гер-
мицу француського гренадієра та набивати кріс у дванацяти темпах.

Тут мимохіть глянув на сина, який з незвичайним оживлен-
ням розмовляв із офіцирами першого баталіону.

-- Баталіони бітом! - тукнув у цей мент над ухом полков-
ника адютант із головного штабу.
- Баглим шагом, марш! - машинально підхопив Микола

Уласович, майор як опарений скочив до своїх і маса стала міровим
хвилястим рухом прямувати вперед. Кроки піхотинців задудніли на
мості...

Тимчасом з ліса виїздили довженною валкою батерії полевих
і тяжких тармат -- артилєрійська резерва московської армії. Вона
мала, що правда, наспіти аж після всіх інших відділів війська, од-
наче вони чомусь то спізнилися. За гтарматами появилися гренаді-
ври Раєвського. далі цісарські гвардії та козаки Пштоза але від-
так, замісць решти властивого війська, надіхали з ліса табори. 1 ось
як тільки великі, брезентом поьриш вови вппогзш з ліса, миттю
все, що жило, кинулося насильно добувати належну пайку після ці-
лоденного труду. При цьому побилися гвардійці з драгунами, зняв-
ся крик.

- Мопдегіш!! -- звавважав сер Роберт, дивлячися на бійку.
- Дивно, напричуд дивно, що все те не розлетиться ще до битви.

Слова ці висказав під адресою графа Остерхшна Понетоя, який /
саме надіхав просити відпоручника Антлії на вечеру та нічліт
У Вллєнов. Граф засміявся і тріпнув безжурно пальцями.

- Тим певніше розлівзеться після неї! -- відповів. -- Але не
ізвольте безпокоїтися. Такої каналії у нас видимо-невидимо...

Хоча сер Роберт знав, що в цього графа під стріхою щось не
до ладу, та все таки згадав, що в Кенігоберту лежить 160.000 нероз-
пакованих антлійських крісів і насупився.

- Воу! -- закликав'по хвилі.

- Ау, ау,зіг/ - відповів Томмі, який жщаче тінь снувався
всюди за своїм паном. :

- Чи ,Астрея" дістала вівса?

- 0Б, уєз!

-2 А клунки спаковані?

- -2о Мо, віг!

 

и ЙВЕ ю а