23
х :

лося кільканацять вистрілів. Гузарин на коні круто повернувея, ки-
кув'ще раз оком на лискучий московський штаб і пропав між ха-
тами містечка. Загреміла сальва, клуб диму закрив на мент долішню
частину хат, а там ї громовий оклик ,,Ура-аа!" донісся до видців.
На дорозі, що вела у Кенігеберт, появилася безладна юрба синіх гу-
зарів, які вмить , ранжувалися" у шість стрійних ескадронів. Вони
дали з пістолів правильну сальву на козаків та драгунів. Козаки
з місця повернули в бік, щоб обійти праве крило гузарів у той час,
коли з Фрідлянду стали висуватися один за одним ескадрони Ува-
рова. Тоді перед чоло гузарського полку виїхав один їздець, мабуть
полковник, зняв шапку і помахавши нею у повітрі в сторону штабу,
щось кричав до козаків та драгунів. Відтак, наче на параді, шість
рот Французів повернуло коні і навекач понеслося у сторону Гайн-
ріхсдорфу. “

Всі ті рухи видно було як на долоні. Полковник Микола Ула-
сович сховав шаблю і поїхав передом. Наздігтнав його майор другого
баталіону.

- Погано, Миколо Уласовичу, ось і повтікали Француви! --
заговорив. ї

- Не бійтеся, Тимофею Івановичу, надоїсть ще вам, не сьо-
годні, то завтра.

- Гадаєте? :

- Не гадаю, а знаю. Беннігзен мусить дійти до Кенігобургу
перед Наполєоном, бо там надійшли транспорти з Англії, резерви,
гроші, тощо. А тут, бачите, ближче Французам до Кенігобергу ніж
нам...

- Ба! Наш Беннігзен не Мак і не Кутузов...

- Гм

-- Гадаєте, що ми не пробеємося? -- занепокоївся майор, пи-
катий і пузатий Москаль з брудною хустиною на товстій шиї. --
Скажіть, батюшка, скажіть, голубчику! -- прохав. Ви чином, віком
та і школами вище всякого піхотного офіцира, у вас більше розуму
ніж у мене. Розчешуть нас, гадаєте? Бо то, бачите, я по свойому
теж не трус, та ось у мене біля Колонни жінка, шестеро діточок
і майна ,махонько". Тут ось небезпека страшна! Ніяк не можна
спасти себе від куль та спис, якщо не знаєш наперед, чи і коли... хо-
ватися... Цеж Наполєон, Миколо У ласовичу, не який будь Мюрат чи
Даву. :

- А як знатимете, то спасетеся? -- насмішливо спитав пол-
ковник.

|
[ - 2 Ах, не розумієте мене, Миколо Уласовичу, »пуля-дура",
як казав Суворов, я не про те, щоби спасатися, а щоби знати, коли
| спасатися. Ось що! ;
Він говорив шепотом, але в маленьких, та проте витріщених
очах череваня малювався жах, жах перед негідомим, зроджений
| в пошани перед імпозантною, непонятою. появою воєнного тенія
| часу.. !
| - Кажуть у штабі нарікав дальше майор, - що біля д-
ляв побіда була за нами. Чорта з два! Що це за побіда, коли після

 

1Й ї е 2 йя Ї
! я - Жя