« Одна тільки річьа Аллє врізувалася глибше у грунт, й водах
росвшдвала, аж, у віддалі двома величавими вакрутами, які виде;
ніли у північній части рівнини. Увесь південь, схід-та захід шумів:
лісом, а на тлі західного вершилася біла вежа місточка Фрідлянду,.

М окрюкена безладною юрбою низьких хат.

 

У се те, ліси, річка, потоки, оверця, села, поля й сіножати, а на-
віть велике вересовище, в якому губилися води Аллі, виступало ви-
оразно, наче мапа зрисована в природи штабовими картографами..
Тільки над західним лісом здіймалися лід небо ніби мряки або клуби
о диму з невигаслого пожарища, а там, де на овиді зливалися земні
простори з небом, мріла жовтаво-синя далечінь..

: Було душно, розігріта теплом соснина наповняла повітря на--
 хощами молодої живиці. Здавалося, з дерев каплями спливає баль-
сам у здавлену горлянку, у болючі груди, у недуже" серце; здава-.
лося, як живиця заливає рани деревини, так і смуток і жаль і зне-

віру укоїть сподій... Опокій... мир тихої, літньої днини, коли на сі-
о нокоси ще рано, коли вся рістня радіє ще життям, коли не рояться:
ще поля від людей, які черпають своє буття ві смерти природи.

Та ось над узліссям, біля дороги, ще вела: з" Фрідлянду у Го--
о тенфельде, закружило неспокійно тайвороння. З криком та гамором
о вірвалася численна кольонія грачів ї відлетіла подальше піскува-
« того, жовтого шляху. А на краю ліса показалося на баских, гнідих

конях двох їздців. Обидва були у високих киверах з китицями та
шниурами в темно-зелених одностроях та білих підлепчастих штанах..
По всій формі обидвох, по відзнаках, хрестах, медалях, пізнати бу-
ло, що це полковник, із адютантом; опроче були ще очевидно батько
і сий, так дуже скидалися на себе гострі, виразисті риси та стрункі..
худощаві постаті обидвох;:

«Як тільки оба іздці виїхали з ліса, полкюковник спинив коня
і підняв" руку. Адютант і без слів зрозумів здвижок, бо вмить по-
вернувся В сідлі і гукнув:

- 2 Мастой!

Затчпош ло, забрязчало, тишу ліса перепинив чужий ПОП]ЮДІ
гомін, Дозденш лави людей у таких самих одностроях, тільки без
хрестів ї відзнак, висувалися зпоза найближчого закруту дороги
і ставіли без руху, опираючися на довгі рушниці. Салдати поправ-
ляли на собі наплечники, ремені, які перехрещувалися на грх дях
і високі кивери з білими шнурами над чолом та; над' правим ухом.
Інші випльовували пил, обтирали з чола піт, кляли півголосом на:
всіх мовах московської імперії й оглядалися за водою. І ось нага-
дали собі, що ва закрутом, який щойно минули, лежало овз ерце..

і вмить обступили офщпрїр що сидячи на конях, курили люльки.

- Відпустіть, ради Бога, напиться води! -- прохали.

Глипнули офшщп на полковника, ї побачили, як Микола, У ла
сович видобув ївза плечей далекогляд та довго дивився крізь нього.
Опістя заговорив до сина і, видно, між ними зайшла суперечка.

- Ножалуй, ідіте! -- рішив майор Тимофей Іванович і сал-
дати як один' побігли на озерце. Веселі вигуки, регіт та дотепи вка-

 

оТ ИУя хс т,