ТЛІЯН ОПІЛЬСЬКИЙ

 

ЯНИЧАРИ.

Великий цісар Французів Наполєон Бонапарте зма-
юзгав до покорення усієї Европи під ноги Франції, чи радше
«свої та своєї рідні. Його військовий та політичний хист
зумів використати національний підйом нації і кинув сотні
тисячів одушевлених патріотів на армії Австрії та Прусії,
урекрутовані з крепаків. Не дивно, що побіда йшла його
слідами. Після розгрому Прусії в р. 1806 він з черги мусів
жокорити ще й союзника Прусії -- Росію. Ше того самого
"кроку почалася війна, а 8. лютого 1807 р. прийшло до бо-
"ротьби під Айляв,. Вона скінчилася без сумніву побідою
Наполєона, та московський полководець Беннігзен зберіг
«своє військо від погрому, тим-то й уважав побідником
себе. ПШіойно 15. червня прийшо до другої битви під
"Фрідляндом, закінченої погромом Росії. Та при цьому
змаганню показалося, що як у Москалів нема сил опертися
імператорові заходу, так Французи не в силі покорити
велитня Сходу. Тому й оба володарі заключили зі собою
смир, а навіть союз, щоб закріпити за собою владу над
«світом» (Гільзіт, 25. червня 1807 р.). Повість Опільського
лі. з. "Смерть безсилим!" зображує настрої в. увраїнському
снароді підчас цієї війни та змагання гуртка романтиків
-до віднови щойно втраченої державности у звязи з геть-
манською традицією. Настрої ці виказують наглядно без-
«сильність всякої на найширших масах неопертої полі-
тичної концепції. Вправді, політику ведуть одиниці, а не:
загал, одначе силу має'тільки маса, тож найбільшуы генієм
- той, хто стає виразником загальної, часто й неусві-
домленої волі вародньої маси. Кождий інший почин, хочби
й найкраший оне може остоятися перед силою, чи пору-.
шити інерцію етнічної маси, а творці таких затій, як ,Яни-
чари", нераз ллють тільки кров за тих, кого бажали по-
валити. Редакція.

Опека червневої днини стояла над рівниною. З безхмарного
неба плило золоте, соняшне проміння без упину та перешкоди на
всю рівню поземелля, яке тільки декуди здіймалося дещо пісчас-
тими горбиками. Від зелені піль та сіножатей ярко відбивали чер-
воні пні сосон, які рямою обіймали овид. Серед сосон губилися села,
зложені зі злиденних, соломою критих хат, губилися піскуваті до-
роги, обсаджені по боках осокорами та орябиною, губилися багна,
озерця, потоки. Чимало їх значило свій лінивий біг та багнисте рі-
чище шуваром, ситником, осокою, а сріблисті зеркала озерець аж
зва очі хапали рясним, відбитим у них промінням.

Ь ш
л днн , 5 КНТРЖІУАЮІ О пнооьнй жо кікавюр
" Шіія , З-я- етфн ітн тіжон А