власними силд.ми через світ переоивається

-- Хлопці пропадають за нею, а вона мов з камінним серцем.

- Ще на свого не потрапила.

Остапові ця розмова не була дуже до смаку. Хотів звести Її на.
іншу тему.

- Отче, покажіть мені, будь ласка, цю кляту рушницю, що-
тільки страху нам нагнала. Я не мав навіть часу до неї гаразд при-
дивитися.

-- Покажу, але я її зараз дам геть з хати. Я нхьоли не був би:
спокійний.

Отворив шафу ключем і подав рушницю Остапові. Стара, зар-
жавіла капслірка одноцівка. Молоток ходить мов добре підмащена
завіса. Тробаб ще хіба молотком вдарити на когутика, щоб розбив:
капслю. Остап сягнув до середини, витягнув кусок паперу і висипав.

з нього пів наперстка пороху. Ні кулі, ні шроту, ні навіть зерна, го--
роху не було.

Всі стали сердечно сміятися.

- А той шельма -- каже пан-отець - так мене налякав!

Коломия, 2. 3. 1929.

%%Ж%%й%%

БОГДАН ЛЕПКПИ

ПРИГОДЯТЬСЯ! ї

(Виїмок з повісти ,Орлик").

Під вечір Зустріти чумацьку валку. І не одну, а кілька, що"
зібралися до купи, бо так у теперішніх неспокійних часах їхати
безпечніше, -- возів біля двох сотень. Були звичайні, тільки великі.
і ковані кріпко, були старі чумацькі, гарно мережані, а попадалися:
й такі, мов хати.

Замісць драбин, високі в Швтора хлопа скрині, або коші з реб-
рами сильними, віконцями й перегородками в нутрі, щоб туди;
більше набору наложити можна. Таку шестерня волів тягне, поло-
вих, круторогих, що мабуть і дзвіницю врушилиоб з місця.

На отаманських мажах півні-тодинники й будильники чу-
мацькі. Вони то ії погоду віщують. Знають собі ціну. Гордо по своїх
возах похожають, або задравши голову в гору й прижмуривши одно»
око, в небо тлядять, - як воно там? А хай тільки один з них запіє,
так і інші зараз крилами бють і кричать: ,ку-ку-рі-ку!"

Проспівавши, луни дожидаються. Але годі, бо луни в степу
немає.

Валка отся біля шляху стояла. Опочивали. Угледівши. зда-
леку військо, -- заметушилися. Що їм робити? Волами не втечеш!

Побачив це Орлик і осаулчика до них післав ,аспокштп свої,.
мовляв, своїм кривди не зроблять. '