у
шй
іке

дао

х ;и

'1

,Ьії
ве
ї
с
щХ
е

 

 

чесну, благородну людину, що не хотіла мого упадку. Знайтеж, що
-я маю право назвати вас моїм найбільшим другом та братом. А при-
тім'я маю ще одну наглядну життеву науку: що з таким огнем дів-
чині гратисля не можна. Аж тоді пізнала я, над якою пропастю я ви-
е ша' коли ви мене "розбудили з солодкого сну і на прохід витяїг-
пнули.: о

Говорила схвильована. Очі горіли вогнем. Прийшли так аж під
”ВІРСЬК] ворота, пора прощатись. Стояли напроти себе, держались

за руки. Дивилися собі в очі.

-- Не знаю, чи стрінемось коли ще в світі, та я вас не пере-
"«стану вважати своїм найщирійшим другом і братом. Прощавайте!
-- скавала, стискаючи його руки.

-- Друга можна мені поцілувати... Ї вона обняла його та щиро
поцілувала.

Пішла швидко за ворота, не оглядаючися. Мов закаменілий
«стояв Остап на, місці, дивлячись їй у слід. Вона тільки раз огляну-
«лася з веранди двора й попрощала його рукою..

Він ща довго стояв на місці.

- Феноменальна дівчина -- скавав півголосом і завернув мов
«сонний до весільного дому.

Там видалось йому все таким пустим, буденним, що й не варто
"було на це звертати уваги.

Зібрав свою братію, розбудили свого вчителя, попрощалися
з тосподарями і потягли на приходство. Завели їх у стодолу на тік,
де полягали на свіжому сіні.

Та Остап довго не міг заснути. Гуділа в ухах музика, крути-
лись в уяві танцюючі пари, стояла перед очима чорнобрива дружка.
-«Думав над тим, чи добре зробив. Якийсь цинічний демон нашіпту-
вав йому в ухо: траплялась добра нагода, яка другий раз не тра-
питься так скоро. Те,що саме лізло йому в руки, попадеться при дру-
тій нагоді іншому. Та знову шептав'якийсь інший дух: хвиля насо-
лоди -- а все життя невмолима грижа сумління, що скривдив бідну
лівчину-сироту, яка власними силами перебивається крізь життя,
використав її хвилеву слабкість, охлялість волі.

Таки вирішив, що поступив собі гарно і так повинен би посту-
пити кожний чесний мущина... Але чи встоїться вона сердешна
У свВОЇйЙ постанові, чи не зачне знову з огнем ігратися і не спалить
крилець своєї сильної волі?

засипляв дуже вдоволений.

Ж

"Вже був великий день, як прокинулись зі сну і пішли в хату
пна снідання.
Запити про весілля посипались на них градом. Треба було
з чемности відновідати, хоч їм дуже не хотілося говорити.
-- Впала вам в очко чорнобрива дружка -- каже старенька
снані-матка. -- Всі це завважали.
На те сказав старенький пан-отець:-