а с ии

|
!
ї
Ї,

 

   

о

--Ніяке. Зайду часом на приходство, але там старі люди,
нема з ними відповідної теми до розмови. От забігала я часто сюди,,
зла тепер моя подругта Маня вийшла заміж і поїде з чоловіком, то»
її того товариства не буде.

- А які тут мущини?

-- А хіба ви їх тут не бачили? Судові писарі, писарі двірські,
помічники економів та лісничих. б ще той помічник учителя, вчо--
рашній невдалий самогубець...

-- Ви про це вже знаєте?

-  Як не знати? Вістка облетіла увесь кут, усі внають добре-
про цю комедію, розуміється, зле відіграну ї ще довго будуть смія-
тися. -

-- Чому, кажете, комедія?

--  Якби ви придивились до тої рушниці, то певно не знайдете:
в ній навіть зернятка гороху, не то кулі.

-- Мені вас жаль, що серед таких людей доводиться вам жити.

- Чогож мене жаліти? Я вдоволена з того,,що заробляю сама.-
на себе й не потребую чужої ласки ні помочи. Спасибі моїм рідня-
кам, що допомогли мені покінчити семінар, що я вже не буду си-
діти їм на карку. не стану старою тіточкою...

- Ви хотіли скавати: старою панною.

-  Ні, я так не хотіла скавати, а так, як сказала: старою ті-
точкою. Вам не довелось бачити таких тіток? Які вони бідні! Не-
лиш братові витирають ними всі кути й дурною гускою називають,
та ще і їхні діти теж.

- Гарні ваші погляди, аж любо стх хати Але тепер ходімо по--
танцювати!

- Справді, ходімо, я й забула, що ми на весіллі.

ІХ.

Пішли попід руки в хату.
о  бонні мувиканти ліниво тягли смиками по струнах, таксамо»
сонливо вертілись танцюючі пари.

Остап прогуляв дві тури. Тепер помітив добре, як його танеч--
ниця прижалась до нього своїми дівочими гтрудьми. Нарешті вона.
сказала:

- Досить мені того, я стомлена. Проведете мене до двора?

-- Проведу дуже радо.

Вона пішла, в другу кімнату і загорнулася у велику хустку

- Вийшли. На дворі вже дніло. Мо селу піяли півні. Зор1 тасли.
одна по одній, від сходу варожевіло бліде небо. В повітрі висіла роса..

Білолиций місяць стояв уже на краю обрію, за хвилю скри-
ється зовсім.

Вона поглянула на місяць і засміялась.

- От дурний. Усю ніч прокуняв, гадаючи, що його на весіллях
запросять, а тепер без вечері мусить іти спаги.

Йшли так, попід руки дрімучими вулицями. До Двора було до-
ролі далеко, та вони не спішилися. ,

-- Знаєте, у мене одна дуже погана вдача.